Слава ЗСУ!

На екрані два малюнки з моєї презентації для «Microsoft», я відчуваю смак крові й сковтую. Мій бос не знає матеріалу, проте він не дозволить мені провести презентацію з підбитим оком та обличчям, напівнабряклим від швів усередині рота. Шви слабнуть, і я можу намацати їх язиком. Схоже на сплутану риболовну волосінь на пляжі. Уявляю їх, як чорні шви на знерухомленій собаці, й продовжую сковтувати кров. Бос веде презентацію за моїм сценарієм, відтак мені лишається керувати проектором при ноутбуці, тож я в темряві на іншому боці кімнати.

Чим більше я намагаюся злизати кров, тим більше липнуть від неї мої губи. Коли увімкнеться світло, я повернуся до консультантів Елен, Волтера, Норберта й Лінди і скажу: «Дякую, що завітали». Мій рот сяятиме від крові, і кров заповнить міжзубні проміжки.

Перш ніж тобі стане зле, ти зможеш сковтнути близько пінти крові.

Бійцівський клуб завтра, а я не збираюся пропускати бійцівський клуб.

Перед презентацією Волтер з «Microsoft» усміхається своєю екскаваторною щелепою, — обличчя, мов маркетинговий засіб, — кольору смаженої на барбекю картоплі. Волтер з його перстеником тисне мені руку своєю, м’якою і гладенькою, і каже: «Не хотів би я бачити, що сталося з тим другим хлопцем».

Перше правило бійцівського клубу — ти не говориш про бійцівський клуб.

Я сказав Волтерові, що я впав.

Сам по собі.

Перед презентацією, коли я сидів навпроти свого боса, пояснюючи йому, який момент в сценарії якому слайдові відповідає, і хотів уже прогнати відеоролик, він і каже:

— Куди це ти втрапляєш кожен вікенд?

Я, кажу, просто не хочу помирати без кількох шрамів. Нема нічого особливого в тому, щоб мати красиве неторкане тіло. Ви ж бачили ті геть вишневі машини 1955 року, щойно з виставкової зали дилера, — мені завжди видавалося, що це маячня.

Друге правило бійцівського клубу — ти не говориш про бійцівський клуб.

Може, під час обіду до тебе підійде офіціант з чорними від синців очима гігантської панди. Це після бійцівського клубу, що був на вихідних. Ти тоді бачив його головузатисненою поміж бетонною підлогою та двохсотфунтовим хлопом. Той раз по раз трощив кулаком перенісся офіціанта з глухими важкими звуками. Ти чув їх навіть крізь ревіння натовпу, доки офіціант не набрав повітря, щоби приснути кров’ю і сказати «стоп».

Ти не кажеш нічого, бо бійцівський клуб існує після того, як він починається, і доки бійцівський клуб не закінчується.

Ти бачив хлопа, котрий працює в копіювальному центрі. Місяць тому він, котрий не може запам’ятати, як підшивати замовлення чи перекладати пакети копій кольоровимиаркушами, — він був богом на десять хвилин. Коли ти бачив, як він вибиває дух із удвічі більшого за себе бухгалтера, тоді стрибає на нього й місить, доки той не подаєзнак, і хлоп має зупинитись. Це третє правило бійцівського клубу — коли хтось каже «стоп» чи подає знак, навіть якщо він прикидається, бійка закінчена. Кожного разу, коли ти бачиш того хлопа, ти не можеш сказати йому, як чудово він бився.

Б’ються тільки двоє. Одна бійка за раз. Ніяких сорочок і взуття. Бійка триває стільки, скільки має тривати. Це інші правила бійцівського клубу.

Люди в бійцівському клубі — не ті самі, що у справжньому житті. Навіть якщо ти скажеш тому хлопу з копіювального центру, що він добре бився, ти розмовлятимеш з іншоюлюдиною.