Слава ЗСУ!

У бійцівському клубі я не той, кого знає мій бос.

Після ночі в бійцівському клубі гучність усього, що відбувається у справжньому світі, стишується. Твоє слово — закон, і навіть якщо хтось його порушує чи заперечує— тебе це вже не переймає.

У справжньому світі я координатор відділу повернень у сорочці та краватці. Я сиджу в темряві з ротом, залитим кров’ю, і прокручую заголовки й слайди. У цей час мій бос розповідає «Microsoft», чому він обрав для іконки такий блідо-волошковий колір.

На першому бійцівському клубі ми з Тайлером гамселили одне одного.

Бувало таке, якщо я повертався додому роздратованим, усвідомлюючи, що моє життя не вкладається у п’ятирічний план, я міг прибрати в квартирі чи покопирсатися в машині. Одного дня я помру без жодного шраму, і лишаться по мені справді затишна оселя й машина. Справді, справді затишна, доки в ній не оселився б пил чи новий власник. Ніщо не вічне. Навіть «Мона Ліза» руйнується. Відколи я в бійцівському клубі, можу розхитати половину зубів у роті.

Можливо, самовдосконалення не є відповіддю.

Тайлер не знав свого батька.

Може, відповідь — саморуйнація.

Ми з Тайлером усе ще ходимо до бійцівського клубу. Він проводиться в підвалі бару щосуботи ввечері, після закриття закладу, і щотижня ти приходиш і бачиш все більшенароду.

Тайлер стає попід єдиною лампою посеред темного бетонного підвалу, він може бачити, як світло відблискує від сотень очей. Передусім Тайлер кричить: «Перше правило бійцівського клубу — ви не говорите про бійцівський клуб!»

«Друге правило бійцівського клубу, — кричить Тайлер, — ви не говорите про бійцівський клуб!»

Я знав свого батька близько шести років, але нічого не пам’ятаю. Мій батько заводить нову родину в новому місті кожні шість років. Не те щоб це дуже скидалося на повноцінну сім\'ю, радше — на створення філій.

У бійцівському клубі ти бачиш покоління чоловіків, вихованих жінками.

Тайлер стоїть під єдиною лампою в опівнічній темряві напханого людьми підвалу, Тайлер нагадує інші правила: б’ються двоє, ніяких сорочок і взуття, бійки тривають стільки, скільки мають тривати.

«Сьоме правило, — кричить Тайлер, — якщо це ваша перша ніч у бійцівському клубі, ви маєте битись!»

Бійцівський клуб — це не футбол по телевізору. Ти не спостерігаєш за купкою незнайомих мужиків, що бігають за півсвіту від тебе і б’ють один одного в прямій супутниковій трансляції з двохвилинною затримкою, рекламою броварень кожні десять хвилин і паузою для ідентифікації станції. Після відвідин бійцівського клубу дивитисяфутбол по телевізії — все одно що переглядати порнографію, коли є нагода добре потрахатись.

Бійцівський клуб підштовхує тебе ходити до тренажерної зали, коротко стригтись і підстригати нігті. Спортзали, до яких ти ходиш, наповнені хлопами, які намагаються виглядати як справжні чоловіки, ніби бути чоловіком означає відповідати уявленням скульптора чи дизайнера.

Як каже Тайлер, шмаркачі теж можуть виглядати накачаними.

Мій батько не мав вищої освіти, тому було надзвичайно важливо, щоб я ту освіту отримав. Коли отримав, я подзвонив йому по міжміському і спитав, що далі.