Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Бійцівський клуб

Луг використовують для прочищення забитих труб.

Заплющ очі.

Паста з лугу і води наскрізно пропалює алюмінієву пательню.

Водний розчин лугу повністю розчиняє дерев’яну ложку.

Поєднаний з водою, луг нагрівається на дві сотні градусів, і всіма ними він пече мою руку, Тайлер накриває мої пальці своїми — наші руки лежать на засохлій крові моїх штанів, і Тайлер просить бути уважним, адже це найвидатніша мить мого життя.

«Бо все, що було досі, — історія, — каже Тайлер, — і все, що буде після, — теж історія».

Це найвидатніша мить нашого життя.

Луг, який точно повторює контури Тайлерового цілунку, — багаття, чи тавро, чи ядерна реакція наприкінці довгої-довгої дороги, яку я уявляю і від якої знаходжуся в милях і милях. Тайлер наказує повернутись і бути з ним. Моя рука полишає мене — така маленька на самому горизонті в кінці дороги.

Уяви багаття, що досі горить, проте воно вже за горизонтом. Захід сонця.

«Повернись до болю», — каже Тайлер.

Це щось на кшталт тих керованих медитацій, які були на групах підтримки.

Навіть не думай про слово «біль».

Керована медитація спрацьовувала для раку, подіє і зараз.

«Подивись на свою руку», — каже Тайлер.

Не дивись на руку.

Не думай про слова «обпалювати», «плоть», «тканина» та «обвуглений».

Не чуй свого плачу.

Керована медитація.

Ти в Ірландії. Заплющ очі.

Ти в Ірландії, в літо закінчення коледжу, ти п’єш у пабі біля фортеці, де переповнені автобуси англійців та американців щодня приїжджають поцілувати камінь Бларні[23].

«Не тікай, — каже Тайлер, — мило і людські жертви йдуть пліч-о-пліч».

Ти полишаєш паб разом із натовпом, проходячи крізь нанизану вологу машинну тишу вулиць після дощу. Ніч. І ось ти дістаєшся фортеці Бларністоун.

Підлоги у фортеці геть прогнили, і ти видираєшся кам’яними східцями, у той час як темрява стає глибшою і щільнішою з кожним твоїм кроком. Усі мовчазно підіймаються, прямуючи до традиційного маленького акту помсти.

«Послухай мене, — каже Тайлер. — Розплющ очі».

«У давнину, — продовжує Тайлер, — людські жертви приносилися на пагорбі біля річки. Тисячі людей. Послухай мене. Приносилися жертви, а тіла спалювалися на поховальному вогнищі».

«Можеш ревти, — каже Тайлер. — Можеш піти до раковини і пустити воду на руку, але це дурня, і ти помреш. Подивись на мене».

«Колись, — каже Тайлер, — ти помреш, і доки ти це не усвідомиш, з тебе нема користі».

Ти в Ірландії.

«Можеш ревти, — каже Тайлер, — проте кожна сльозинка, котра впаде на пластівці лугу, зробить тобі ще один цигарковий шрам».

Керована медитація. Ти в Ірландії, у літо закінчення коледжу, і, мабуть, саме там тобі вперше схотілося анархії. За багато років до зустрічі з Тайлером Дерденом, задовго до того, як ти вперше надзюрив у свій перший соус для пудингу, ти дізнався про маленькі акти помсти.

Попередня
-= 31 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

  14.02.2014

Знову ж таки "4".


Додати коментар