Слава ЗСУ!

Тайлер, Альберт, Лен та Джері миють і складають тарелі й готують їжу, Леслі збиває часникове масло для артишоку, фаршированого креветками й равликами.

«Ми не повинні заходити в ту частину будинку, — каже Тайлер. — Ми заходимо через гараж, і все, що маємо бачити, — гараж, кухню і їдальню».

Господар приходить вслід за дружиною і бере в неї з тремтячих рук клапоть паперу. «Усе буде гаразд», — каже він.

— Як мені дивитися в обличчя цим людям, — говорить мадам, — доки я не дізнаюся, хто це зробив?

Господар кладе долоню їй на спину в білій шовковій сукні, що так пасує до її будинку, і мадам виструнчується, випрямлює плечі й раптово заспокоюється. «Вони твої гості, — каже він. — А цей вечір вельми важливий».

Уся сцена виглядає приблизно так, ніби черевомовець оживлює свою ляльку. Мадам дивиться на чоловіка, і, легенько підштовхуючи, господар виводить дружину знов до їдальні. Нотатка падає на підлогу, і протягом від зачинених дверей її підносить до ніг Тайлера.

Альберт питає: «Ну, і що там?»

Лен починає вичищати тарелі зі зміни рибних страв.

Леслі засовує тацю з артишоками назад у піч і каже: «Справді, що ж там таке?»

Тайлер дивиться прямо на Леслі і каже, не підіймаючи нотатки: «Я додав трохи сечі до щонайменше одного з ваших вишуканих парфумів».

Альберт усміхається: «Ти надзюрив їй у парфуми?»

Ні, каже Тайлер. Він просто полишив нотатку межи флаконів. У неї їх на столику у ванній не менше ста.

Леслі всміхається: «То ти справді того не робив?»

«Ні, — каже Тайлер. — Але вона того не знає».

Решту біло-скляної вечері в не?і Тайлер продовжував вичищати тарелі від вистиглих артишоків, потім від холодної телятини з pommes duchesse[26]і від холодного суфле по-польськи, не забуваючи щонайменше дюжину разів наповнити вином бокал господині. Мадам сиділа, спостерігаючи, як кожна з її гостей-жінок їсть, доки між чищенням тарілок від шербету й подаванням абрикосового печива місце мадам на чолі стола раптом не спорожніло.

Вони вже збиралися після відходу гостей і складали відерця для охолодження вина і порцеляну до готельного фургона, коли підійшов господар і попрохав Альберта допомогти з чимось важким.

Леслі каже, що, може, Тайлер зайшов надто далеко.

Голосно й чітко Тайлер каже, що вони вбивають китів. Він каже, це заради вироблення парфумів, що коштують дорожче, ніж золото. Більшість людей кита ніколи не бачили. У Леслі двійко дітей у кімнатці біля шосе, а в господині у флакони на туалетному столику вкладено більше грошей, ніж усі ми заробляємо за рік. Альберт повертається після допомагання господареві й набирає 911. Прикриває рота рукою і каже: «Хлопці, не слід було Тайлерові це робити».

Тайлер каже: «То розкажи розпоряднику бенкету. Хай мене звільнять. Я не одружувався на цій лайновій роботі».

Усі втупились у підлогу.

«Звільнення, — каже Тайлер, — найліпше, що може статися з будь-ким із нас. Бо тоді ми б перестали ходити водою і зробили що-небудь із нашим життям».

Альберт каже в слухавку, що потрібна швидка, називає адресу. Залишаючись на зв’язку, Альберт каже, що в господині справжня істерика. Альберту довелося підіймати їїз підлоги біля дверей туалету. Господар не міг того зробити, бо мадам заявила, що це він насцяв у її парфуми, і казала, що він хоче довести її до божевілля, фліртуючи з однією з гостей, і що вона втомилася, втомилася від усіх тих людей, яких вони звуть своїми друзями.