Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Бійцівський клуб

У супниці — томатний суп-пюре із коріандром та молюсками. Між цими складниками ніхто не відчує ще дечого, що ми додамо.

Кажу: «Швидше» — і обертаюся через плече на Тайлера, останні півдюйма котрого вже звисають до супниці. Виглядає це прекумедно: наче високий слон у білій офіціантській сорочці та краватці-метелику п’є суп маленьким хоботом.

Тайлер каже: «Я ж просив не дивитися».

У дверях ліфта переді мною є маленьке віконце, через яке я зазираю до коридора банкетної обслуги. Усе, що вдається побачити в зупиненому між поверхами ліфті з висоти тарганячого зросту, — зелений лінолеум, і звідси зелений коридор простягається до горизонту, обриваючись у напіввідчинених дверях, де гіганти та їхні величезні дружини п’ють шампанське барелями і гаркотять одне до одного, обвішані діамантами, більшими за мене.

Минулого тижня, кажу Тайлерові, коли в адвокатів з Емпайр Стейт була різдвяна вечірка, у мене встав, і я штрикав прутнем у всі їхні апельсинові муси.

Минулого тижня, каже Тайлер, він зупинив ліфт і набздів на цілий візок boccone dolce[24]на чаюванні Юнацької Ліги.

Бо Тайлер знає, що безе вбере сморід.

З висоти тарганячого зросту ми чуємо гру полоненої арфістки, у той час як гіганти підіймають виделками тремтливі ягнячі відбивні, кожен шмат розміром зі свиню, кожен рот — хижий стоунгендж слонової кістки.

Я кажу: давай уже.

Тайлер каже: «Не можу».

Якщо суп вихолоне, вони відішлють його назад.

Гіганти можуть повернути будь-що взагалі без причини. Їм просто хочеться побачити, як ти плазуватимеш за їхні гроші. Вони знають, що на подібних обідах, на таких бенкетах чайові вже включені в рахунок, тож ставляться до тебе як до лайна. Насправді ми нічого не завертаємо на кухню. Трохи пересунь на тарелі pommes parisienne та asperges hollandaise[25],подай їх кому-небудь іншому, і напродив усе владнається.

Кажу: водоспад Ніаґара. Річка Ніл. У школі ми вважали, що коли покласти руку сплячого у миску з теплою водою, він надзюрить у ліжко.

Тайлер каже: «О, так». Позаду мене він каже: «О, так. Пішло. О, так. Ага».

Крізь напівпрочинені двері із залів наприкінці службового коридора видніють золоті, чорні та червоні спідниці довжиною із золоту вельветову завісу старого театру на Бродвеї. Знову і знову сновигають пари «кадиллаків» із чорної шкіри зі шнурівками на місці вітрового скла. Над машинами рухається місто хмарочосів, підперезаних червоними пасками.

Не захоплюйся, кажу я.

Ми з Тайлером стали партизанами-терориста-ми сфери обслуговування. Диверсантами святкових вечерь. Готель обслуговує святкові вечері, і якщо комусь багнеться їжі, вони отримують їжу, вино, порцеляну, і кришталь, і офіціантів. Вони отримують усе й оплачують один рахунок. 1 поза-як вони знають, що не можуть відмовити тобі в чайових, то ставляться, мов до таргана.

Якось Тайлер обслуговував святкову вечерю. Саме тоді він і став офіціантом-відступником. Тоді він подавав рибні страви в такому собі біло-скляному будинку-хмаринці, що ніби маяв над містом на сталевих ніжках, які спиралися на схил пагорба. Посеред зміни рибних страв, коли Тайлер мив тарелі зі зміни спагеті, господиня зайшла до кухні, тримаючи клаптик паперу, що майорів прапорцем, — так трусилася її рука. Крізь стиснуті зуби мадам спитала, чи, бува, не бачили офіціанти когось із гостей, котрі проходили холом, що веде до спалень будинку? Особливо жінок-гостей. Чи прислугу?

Попередня
-= 33 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

  14.02.2014

Знову ж таки "4".


Додати коментар