Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Бійцівський клуб

Більшість автомобілів тут коштують близько сотні баксів, у всіх до віконця водія прикріплена торгова угода: «ЗАБИРАТИ ЯК Є».

Ми обрали «ішраіа» — якщо нам і доведеться спати в ніч на суботу, то в ній — найбільші сидіння.

Ми їмо китайську їжу, бо не можемо піти додому. Або слід спати тут, або стирчати всю ніч у танцювальному клубі. А в клубах ми не танцюємо. Тайлер каже, що гучна музика,особливо баси, псує його біоритми. Востаннє, коли ми там були, Тайлер сказав, що від гучної музики в нього запор. До того ж там просто неможливо розмовляти: після пари келишків кожен відчуває себе пупом землі, але насправді він повністю відрізаний від світу.

Ти труп у класичному англійському детективі.

Ми спимо в машині через те, що приходила Марла і погрожувала викликати поліцію, яка заарештує мене за те, що я зварив її матір. Потім вона носилася навколо будинку з криками, що я пожирач мертвяків і канібал, згодом — копала ногами стоси «Reader’s Digest» та «National Geographic», там я її і полишив. У шкаралупі.

Після її випадкового навмисного самогубства «ксанаксом» у готелі «Regent» я не можу уявити, як Марла викликатиме поліцію, проте Тайлер вирішив, що ліпше поспати надворі. Мало чого.

Раптом Марла дощенту спалить будинок.

Раптом Марла дістане пістолет.

Раптом Марла досі в будинку.

Раптом.

Я спробував зосередитись:Зрять блідий місяць —Люті не знають зорі.Бла, бла, от і все.

Машини швендяють бульваром, я стискаю в руці пиво, холодне бакелітове кермо в «ітраіа» ледь не три фути в діаметрі, тріщини у вініловому сидінні колють крізь джинси мою дупу, а Тайлер каже: «Давай ще раз. Розкажи мені, що трапилось».

Я тижнями не зважав на те, чим займався Тайлер. Якось я ходив із ним до відділення «Western Union» і бачив, як він надсилав матері Марли телеграму:

ВКРИЛАСЯ ЗМОРШКАМИ (крпк)

ПРОШУ ДОПОМОЖИ МЕНІ (окл)

Тайлер показав клеркові Марлиного бібліотечного квитка і вписав ім’я Марли в графу відправника, скрикнувши: атож, Марла може бути і чоловічим ім’ям, а клеркові незле було б повернутися до своїх справ.

Коли ми полишили «Western Union», Тайлер сказав, що коли я його люблю, мушу йому довіряти. Це не те, що тобі конче треба знати, сказав Тайлер і потягнув мене до «Garbonzo» на гум-мус[29].

По-справжньому мене налякала не телеграма, а Тайлерове запрошення поїсти. Ніколи, нізащо, у жодному разі Тайлер нічого не платив — одяг він діставав, звертаючись у відділи знахідок тренажерних зал і готелів. Принаймні це ліпше, ніж тактика Марли, котра краде джинси з сушарок автоматичних пралень і продає їх по двадцять доларівза пару кудись, де купують заношені джинси. Тайлер ніколи не їв у ресторанах, а в Марли ніколи не було зморщок.

Без будь-яких підстав Тайлер відіслав матері Марли п’ятнадцятифунтову коробку шоколадних цукерок.

Ще один спосіб провести цю ніч гірше, розповідає мені в «ітраіа» Тайлер, це брунатний павук-самітник. Коли він жалить, він впорскує тобі не отруту, а харчовий фермент, котрий розчиняє тканини навколо укусу, і рука, чи нога, чи обличчя, образно кажучи, тануть на очах. Тайлер десь ховався, коли все це трапилось. Марлу якось занесло до будинку. Навіть не грюкаючи, Марла спирається на одвірок і верещить на все горло: «Тук, тук».

Попередня
-= 37 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

  14.02.2014

Знову ж таки "4".


Додати коментар