Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Бійцівський клуб

Мабуть, кажу, цей геть хворий мудак скористається карабіном «Eagle Apache», бо в нього магазин на тридцять набоїв і важить він лише дев\'ять фунтів. В «Armalite» магазин лише на п’ять набоїв. З тридцятьма набоями наш довбонутий на всю голову герой може перестріляти всіх віце-президентів, що сидять за столами червоного дерева, ще й на директорів лишиться.

Слова Тайлера спадають із моїх вуст. А я ж був такою приємною людиною.

Я дивлюся на свого боса. У нього блакитні, ніжно-ніжно-волошкові очі.

Напівавтоматичний карабін «J&R-68» теж має магазин на тридцять набоїв, але важить усього лиш сім фунтів.

Мій бос дивиться на мене.

Страхіття, кажу. Можливо, це хтось, кого він знає багато років. Може, цей хлоп знає про нього все: де він живе, де працює його дружина, куди його діти ходять до школи.

Ця розмова мене виснажує, і, що найдивніше, мені дуже-дуже обридло.

І нащо Тайлерові десять копій правил бійцівського клубу?

Чого не варто казати — це те, що я знаю про шкіряні салони, що викликають вроджені каліцтва. Я знаю про гальмівні колодки, котрі виглядають досить переконливо, аби пройти контроль в агента із закупівлі, проте відмовляють після двох тисяч миль.

Я знаю про реостат кондиціонування повітря, котрий може нагрітися так, що підсмажить мапи в бардачку. Я знаю, скільки людей згоріли живцем через перекид паливного інжектора. Бачив людей, яким відрізало ноги по коліно, — через вибух турбіни запальника лопаті виносило крізь протипожежну переділку до пасажирського салону. Був на місці подій і бачив звіти, де у графі ПРИЧИНА АВАРІЇ було записано «невідома».

Ні, кажу, це не мій аркуш. Беру його двома пальцями й висмикую з його рук. Схоже, краєчком йому порізало пальця, бо рука злетіла до рота, він важко дихає, а очі широко відкриті. Я зминаю папір у кульку й жбурляю її до смітнички біля мого столу.

Може, наступного разу, кажу, ви не приноситимете мені кожен шмат сміття, котрий підбираєте.

У суботу ввечері я йду на «Лишаємось Чоловіками Разом» — підвал єпископальної церкви Святої Трійці майже порожній. Тільки Великий Боб, і я заходжу всередину — кожен м’яз побитий зсередини й ззовні, але серце досі женеться і в думках у голові проносяться торнадо. Це безсоння. Всю ніч твої думки носяться в повітрі.

Усю ніч гадаю: я сплю чи ні? Я спав?

До всього, руки Великого Боба напнуті м’язами і яскраво сяють. Великий Боб усміхається, він радий мене бачити.

Він гадав, що я вмер.

Ага, кажу, я теж так думав.

— Гаразд, — каже Великий Боб, — у мене добрі новини.

— Де всі?

— Це і є добрі новини, — каже Великий Боб. — Групу розпустили. Я ходжу сюди попереджати тих, хто може підійти.

Я сідаю, закривши очі, на один із диванів із комісійного.

— Добрі новини, — продовжує Боб, — що є нова група, проте перше правило цієї нової групи: ти не говориш про неї.

Ти ба.

Великий Боб каже: «А друге правило — ти не говориш про неї».

От лайно. Я відкриваю очі.

Блядь.

Попередня
-= 42 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

  14.02.2014

Знову ж таки "4".


Додати коментар