Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Бійцівський клуб

Ось так і з раком, кажу Марлі. Помилки ще будуть, і, схоже, найбільш правильним буде не забувати про всього себе, якщо щось не так із твоєю частинкою.

Марла каже:«Можливо».

Студент з азотом закінчив і повідомив, що бородавка відпаде за кілька днів. Поруч липкого паперу з відбитком моєї голої дупи лежав нікому не потрібний полароїдний знімок моєї ноги. Я спитав, чи можу я забрати світлину.

Це фото досі в моїй кімнаті, пришпилене до кутика рами дзеркала. Щоранку, йдучи на роботу, я зачісуюся перед цим дзеркалом і думаю, що одного разу в мене був рак на десять хвилин, навіть гірше, ніж рак.

Кажу Марлі, що цей День Подяки буде першим, коли ми з дідусем не пішли кататися на ковзанах, хоча крига цьогоріч шість дюймів завтовшки. У моєї бабусі завжди на чолі й руках були ці маленькі круглі пластирі, котрими вона все життя прикривала родимки, які, на її думку, її псували. Вони або намагалися розширитися нерівними краями, або змінювали колір із брунатного на синій чи чорний.

Коли бабуся востаннє виходила зі шпиталю, дідусь ніс її валізу — настільки важку, що він пожалівся, що його всього перекосило. Моя франко-канадська бабуся була такою сором’язливою, що ніколи не носила купальника на людях і завжди вмикала воду, котра могла заглушити всі звуки, які вона могла видати в туалеті. Виходячи зі шпиталю Лурдської Богоматері після часткової мастоктомії, вона перепитала: «Цетебеперекосило?»

Для мого дідуся це було щось на штиб підсумку їхнього життя: моя бабуся, рак, їхнє весілля, твоє життя. Кожного разу, коли він розповідає мені цю історію, він сміється.

Марла не сміється. Я хочу розсмішити її, щоб їй відлягло. Щоби вона вибачила мені за колаген. Що я нічого не знайшов. І якщо вона знайшла щось сьогодні вранці, то помилилася. Родимка.

У Марли є шрам від цілунку Тайлера на тильній стороні руки.

Я хочу, щоби Марла розсміялася, тому не розповідаю, як востаннє обіймав Хлою — лисий скелетик, вмочений у жовтий віск, із шарфом навколо голови. Я обіймав Хлою востаннє, перш ніж вона щезла назавжди. Сказав їй, що вона схожа на пірата, і вона розсміялася. Коли я ходжу на пляж, завжди підгинаю праву ногу під себе. З Австралією та Новою Зеландією — чи зариваю її в пісок. Мене лякає те, що люди можуть побачити ногу, і в їхніх думках я почну вмирати. Рак, якого в мене нема, тепер повсюдно. Але цього я Марлі не кажу.

Є чимало речей, які ми не хочемо знати про тих, кого любимо.

Щоб розвеселити Марлу, щоби почути її сміх, розповідаю їй про жінку, що написала до «Любої Еббі»[30]:вона вийшла заміж за привабливого успішного трунаря, і першої шлюбної ночі він змусив її лежати в крижаній ванній, доки шкіра не стала холодною на дотик, і наказав непорушно лежати в ліжку, доки він здійснював статевий акт із її холодним застиглим тілом.

Гумор у тому, що жінка робила це на початку шлюбного життя і продовжувала робити ще десять років шлюбу, а тепер писала до «Любої Еббі»: чи не гадає Еббі, що це може щось значити?

Глава 14

Коли люди думали, що ти вмираєш, вони приділяли тобі якнайбільше уваги — через те я й полюбив групи підтримки.

Коли вони могли бачити востаннє, вони тебе справді бачили. Решта — стан банківського рахунку, пісні по радіо, скуйовджене волосся — відкидалося геть.

Вони приділяють тобі всю свою увагу.

Попередня
-= 45 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

  14.02.2014

Знову ж таки "4".


Додати коментар