Слава ЗСУ!

На останню зустріч Комітету Насильства Тайлер приніс пістолет і телефонний довідник із «жовтими сторінками». Вони збираються в тому самому підвалі, що й бійцівський клуб по суботах. Кожен комітет — у свій вечір:

Підпали щопонеділка.

Насильство щовівторка.

Шкідники щосереди.

І дезинформація щочетверга.

Організований Хаос. Бюрократія Анархії. Називай як схочеш.

Групи підтримки. Різновид.

Отже, вівторкового вечора Комітет Насильства висуває пропозиції на наступний тиждень, а Тайлер їх читає і дає комітетові домашнє завдання.

Цього разу кожен з Комітету Насильства наступного тижня має розпочати бійку, з якої він не вийде переможцем. Це має бути не в бійцівському клубі.

Це важче, ніж видається. Перехожі зроблять усе, щоби уникнути бійки.

Сенс у тому, щоби взяти якого-небудь Джо з вулиці, який ніколи не бився, і завербувати його. Дати йому вперше в житті відчути себе переможцем. Дати йому вибухнути. Дозволити йому вибити з тебе лайно.

Ти можеш це зробити. Якщо переміг ти, значить, ти все зіпсував.

«Що ми маємо зробити, шановні, — повідомив Тайлер комітетові, — то це нагадати цим хлопцям, яку силу вони досі мають».

Це Тайлерова маленька вступна промова. Тоді він розгортає кожен папірець у картонній коробці. Так кожен комітет пропонує ідеї на наступний тиждень. Вирви аркуш, склади його і поклади до коробки. Тайлер передивляється пропозиції й відкидає невдалі.

На місце кожної відкинутої ідеї Тайлер кладе до коробки порожній складений аркуш.

Кожен із комітету витягає з коробки папірця. Як мені пояснив Тайлер, якщо хтось витягає порожній аркуш, то цього тижня робить тільки домашнє завдання.

Якщо ж ти витягаєш ідею, то матимеш, наприклад, штовхнути хлопця в туалетну кабінку на фестивалі імпортного пива. Додатковий плюс — якщо тебе за це поб’ють. Або ти відвідаєш показ мод у супермаркеті й, стоячи над сценою, кидатимешся полуничним желе.

Якщо тебе заарештують, із Комітету Насильства ти виключений. Якщо ти розсмієшся — ти виключений.

Ніхто не знає, хто що витягне, і ніхто, окрім Тайлера, не знає, якими є всі пропозиції, які він схвалює, а які викидає в смітник. Згодом ти можеш прочитати про невідомого, котрий у центрі міста застрибнув у «ягуар» з відкидним верхом і скерував машину у фонтан.

Тобі лишається тільки здогадуватися, чи було то пропозицією комітету, котру міг витягнути ти?

Увечері наступного вівторка ти дивитимешся на Комітет Насильства, освітлений єдиною лампою в темному підвалі бійцівського клубу, і продовжуватимеш міркувати: хто скерував тачку у фонтан?

Хто заліз на дах музею мистецтв і стріляв пейнтбольними кулями по скульптурах у дворику, що очікували на своє розміщення?

Хто намалював вишкірену демонську пику на «Неіп Tower»?

Ти можеш уявити, як команда помічників юристів та бухгалтерів, виконуючи завдання по «Неіп Tower», прокрадається в ті самі офіси, в яких вони працюють удень. Можливо, вони трохи хильнули, навіть якщо це проти правил проекту «Каліцтво», використовували електронні ключі там, де мали доступ, і балони з фреоном для вибивання замків, могли вивішуватися, дряпатися цегляним фасадом, зістрибувати, довіряти один одному тримати мотузки, розгойдуватися, ризикуючи миттєво померти в тих самих офісах, у яких відчували, як година за годиною спливає їхнє життя.