Слава ЗСУ!

Пізніше Тайлер сказав мені, що ніколи не бачив, щоб я аж так ретельно щось знищував. Тої ночі Тайлер зрозумів, що слід або перевести бійцівський клуб на якісно новийрівень, або закрити його.

«Ти був схожим на маніяка, хлопче-психу. Що з тобою трапилось?» — наступного дня спитав мене Тайлер за сніданком.

Я відповів, що почуваюся купою мотлоху і геть не відпочив. Не зловив кайфу. Може, я звик. До бійок може виробитись імунітет, можливо, я потребував руху до чогось більшого.

І того ранку Тайлер вигадав проект «Каліцтво».

Він спитав: із чим я бився насправді?

Те, що Тайлер розповідає про мотлох і рабів історії, — ось як я почувався. Я хотів знищити всю ту красу, якої ніколи не мав. Спалити сельву Амазонії. Викинути хлорофторкарбонати і знищити озоновий шар. Відкрити пускові вентилі цистерн на супертанкерах і злити всю нафту. Я хотів убити всю рибу, яку не міг собі дозволити, і загидити французькі пляжі, яких ніколи не побачу.

Я хотів, щоби весь світ зійшов на дно.

Гамселячи того юнака, я справді хотів випустити кулю межи очі кожній панді на межі вимирання, котра не хоче трахатися, щоби врятувати свій рід, кожному китові й дельфіну, котрі начхали на все і викинулися на берег.

Не сприймай це як знищення. Назви це «скороченням кадрів».

Тисячі років люди трахали, засмічували, завалювали мотлохом цю планету, а тепер історія сподівалася, що я за всіма приберу. Я маю вимити і сплющити консервні банки. І підрахувати кожну краплю зужитої моторної олії.

А зараз я маю оплачувати захоронені ядерні відходи, зариті бензинові цистерни й злиті токсичні помиї, накопичені за покоління до мого народження.

Я тримав личко містера янгола на згині ліктя, мов немовля чи футбольний м’яч, і кулачив його кісточками, гамселив, доки зуби не прорвалися крізь губи. Періщив ліктем, доки він не випав до моїх ніг. Доки не почорніла й витончилася шкіра на його вилицях.

Я хотів вдихати дим.

Птахи й олені — зайва розкіш, а риба має плавати догори черевом.

Я хотів спалити Лувр. Розтрощити толоком еллінський мармур і підтертися «Моною Лізою». Відтепер це мій світ.

Цей світ мій, світ мій, а ці давні люди — мертві.

Того ранку Тайлер вигадав проект «Каліцтво».

Ми хотіли позбавити світ його історії.

Ми снідали в будинку на Пейпер-стрит, і Тайлер сказав: уяви, що ти саджаєш редис і бульбу на п’ятнадцятій лунці полишеного поля для гольфу.

Що полюєш сохатого у вологих лісах навколо руїн «Rockefeller Centre», збираєш молюсків біля кістяка «Space Needle», нахиленого на сорок п’ять градусів. Ми розмалюємо хмарочоси величезними тотемними пиками і вишкірами гоблінів, і щовечора недобитки людства збиратимуться в спорожнілих зоопарках, щоби зачинитися в клітках від ведмедів, і великих кішок, і вовків, що вночі спостерігатимуть за нами ззовні решіток.

«Перероблення відходів і обмеження швидкості — лайно собаче, — каже Тайлер. — Це те саме, що кидати курити на смертнім ложі».

Проект «Каліцтво» врятує світ. Культурний льодовиковий період. Заздалегідь викликані темні віки. Проект «Каліцтво» змусить людство піти у сплячку, відпочити стільки, щоби Земля відновилася.