Слава ЗСУ!

Бармен обертається всім корпусом, щоби глянути на порожній бар, і каже:

— Ніхто не почує, містере Дерден, сер. Ми завернули двадцять сім осіб минулого вечора. Тут завжди порожньо після бійцівського клубу.

В усіх барах, куди я заходив цього тижня, мене називали «сер».

В усіх барах, у які я заходив, побиті хлопці поводили себе однаково. Як незнайомі могли знати, хто я є?

— У вас є родима пляма, містере Дерден, — каже бармен. — На нозі. У вигляді темно-червоної Австралії з Новою Зеландією поруч.

Тільки Марла про це знає. Марла і мій батько. Навіть Тайлер про це не знає. Коли я ходжу на пляж, то підгинаю ногу під себе.

Рак, якого в мене нема, тепер повсюдно.

— Усі в проекті «Каліцтво» про це знають, містере Дерден. — Бармен розвертає руку до мене, на зворотній стороні долоні — випалений поцілунок.

Мій цілунок?

Цілунок Тайлера.

— Усі знають про цілунок, — каже бармен. — Це частина легенди. Ви стаєте траханою легендою, пане.

Дзвоню Марлі з готельного номера в Сіетлі, щоб спитати, чи робили ми це.

Ну, ти знаєш.

По міжміському Марла питає:

— Що?

Спали разом.

— Що?!

Чи я коли-небудь, ну, ти знаєш, займався з нею сексом?

— Господи Христе!

Ну?

— Ну? — каже вона.

У нас коли-небудь був секс?

— Ну ти й лайно.

— У нас був секс?

— Я тебе вб’ю!

Це значить «так» чи «ні»?

— Я знала, що так трапиться, — каже Марла. — Тебе не збагнеш. Ти мене любиш. Ти мене ігноруєш. Ти рятуєш мене, а потім готуєш мило з моєї матері.

Я щипаю себе.

Питаю Марлу, як ми зустрілися.

— На тому збіговиську раку яєчок, — каже Марла. — Потім ти врятував мені життя.

Я врятував їй життя?

— Ти врятував мені життя.

Я встромляю пальця собі в діру в щоці і провертаю його. Цього має стачити, щоб від конкретного болю я прокинувся.

Марла каже:

— Ти врятував мені життя. Готель «Regent». Я випадково намагалася порішити з собою. Пам’ятаєш?

Ох.

— Тої ночі, — продовжує Марла, — я сказала, що хочу від тебе аборт.

Ми втрачаємо тиск у салоні.

Питаю Марлу, як мене звати.

Усі ми помремо.

Марла каже: