Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Бійцівський клуб

Отже, ми з Тайлером стоїмо на даху хмарочоса «Parker-Morris» — яз пістолетом у роті, і я переймаюся, наскільки чистим виявився пістолет.

Три хвилини.

Тоді хтось кричить.

— Стривай! — Це Марла, що біжить до нас через дах.

Марла біжить до мене через те, що зник Тайлер. Бідненька. Тайлер — моя галюцинація, не її. Як у чарівному фокусі, Тайлер щезає. І тепер я справді одна особа, що пхає пістолета собі в горлянку.

— Ми стежили за тобою, — кричить Марла. — Усі люди з груп підтримки. Ти не повинен цього робити. Поклади пістолет!

Позаду Марли всі хворі на рак кишківника, паразитів мозку, люди з меланомою, туберкульозники — ідуть, кульгають, котяться на візках до мене.

Вони кажуть: «Зачекай».

їхні голоси долинають до мене на холодному вітрі — вони кажуть: «Стій».

І: «Ми можемо допомогти тобі».

«Дозволь нам допомогти тобі».

Небом доноситься «у-уп, у-уп, у-уп» поліцейських гелікоптерів.

Кричу: ідіть! Геть звідси. Будівля зараз вибухне. Марла кричить:

— Ми знаємо.

Для мене це мов богоявлення.

Я не вбиваю себе, кричу. Я вбиваю Тайлера.

Я — Тверда Рішучість Джо.

Я пам\'ятаю все.

— Це не те щоб любов чи щось інше, — кричить Марла, — проте, гадаю, ти теж мені подобаєшся.

Одна хвилина.

Марлі подобається Тайлер.

— Ні, мені подобаєшся ти! — кричить Марла. — Я знаю різницю.

І — нічого.

Ніщо не вибухає.

Ствол пістолета впирається в мою вцілілу щоку. Я кажу: Тайлере, ти змішав нітрогліцерин із парафіном, чи не так?

Парафін ніколи не спрацьовує.

Я маю це зробити.

Поліцейські гелікоптери.

І я натискаю гачок.

Глава 30

У домі отця мого багато осель. Звісно, коли я спустив гачка, я помер.

Брехло.

І Тайлер помер.

З усіма цими поліцейськими гелікоптерами, що гуркотіли над нами, з Марлою і людьми з груп підтримки, що не могли врятувати себе, з усіма ними, що збиралися рятувати мене, я мусив натиснути гачок.

Це було ліпше, ніж справжнє життя.

А твоя єдина довершена мить не триватиме вічно.

На небесах усе білим-білісінько.

Симулянт.

На небесах усе тихесенько, мов на гумових підошвах.

На небесах я можу спати.

Люди пишуть мені на небеса і кажуть, що про мене пам’ятають. Що я їхній герой. Що мені буде ліпше.

Янголи тут мов зі Старого Заповіту: легіони і лейтенанти, військо небесне, що працює по днях, за змінами. Кладовище. Вони приносять їжу на таці з паперовою скляночкою ліків. Іграшковий набір «Долина ляльок».

Попередня
-= 90 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

  14.02.2014

Знову ж таки "4".


Додати коментар