Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Біле Ікло

Бігти було нікуди. Єдиний вихід загородив хлопець, що з дрючком напоготові підступав до своєї загнаної в кут жертви. Біле Ікло оскаженів. У ньому ображене було почуття справедливості, він весь наїжився й гарчав. Він знав закон роздобування харчу: всі рештки м’яса, як от ці замерзлі кришки, діставалися тому собаці, що їх знаходив. Нічого поганого він не вчинив, не зламав закону, проте хлопець замірявся його побити. Біле Ікло ледве чи збагнув, як воно скоїлось. Це був напад чистого сказу, — все зчинилося так швидко, що й хлопчак не встиг нічого збагнути. За мить він уже розпростерся на снігу, а рука з дрючком була глибоко прокушена.

Але Біле Ікло знав, що він порушив закон богів. Він угородив зуби в священне тіло одного з них і не міг сподіватись нічого, крім страшної кари. Він утік до Сивого Бобра й зіщулився біля його ніг, шукаючи оборони, коли покусаний хлопчак та його родина прийшли вимагати кари злочинцеві. Проте мусили вони повертатись, не задовольнивши своєї помсти. Сивий Бобер, а так само й Міт-Са, і Клу-Куч — усі боронили Білого Ікла. Прислухаючись до сварки й спостерігаючи гнівні рухи, Біле Ікло зрозумів, що його вчинок виправдано. Отже, він дізнався, що є одні боги й інші, є його боги і є чужі, і що між ними велика різниця. Від своїх богів він мусить усе приймати: і правду й кривду однаково, але не повинен терпіти кривди від чужих богів. На неї він може відповідати зубами. Це також закон богів.

Не минуло й дня, як Білому Іклу довелося ближче познайомитись із цим законом. Міт-Са, збираючи в лісі хмиз, стрінув покусаного хлопчика, Міт-Са був сам, а з тим були інші хлопці. Зчинилася сварка, що завершилась бійкою. Хлопці напали на Міт-Са, і йому кепсько прийшлось. Удари сипалися на нього з усіх боків. Біле Ікло спочатку тільки дивився. То була справа богів, і його вона мало обходила. Потім він збагнув, що це ж б’ють Міт-Са, одного з його йогів. Несподівано для нього самого, така лють його охопила, що він як скажений кинувся у вир колотнечі. За п’ять хвилин з поля бою порозбігалися геть усі супротивники, і дехто залишав по собі криваві сліди на снігу, — певний знак, що Біле Ікло попрацював зубами. Повернувшись до табору, Міт-Са розповів про цю пригоду, й Сивий Бобер наказав дати чимало м’яса Білому Іклу. А той, наївшись донесхочу, лежав коло вогню, куняв і думав про те, що закон ствердився.

По цьому Біле Ікло засвоїв закон власності й свій обов’язок її боронити. Від оборони тіла свого бога до оборони його майна був один тільки крок, і він цей крок зробив. Те, що належало його богові, малося боронити супроти всього світу, хоч би навіть і кусаючи чужих богів. Такий вчинок сам собою блюзнірський, а до того ще й небезпечний: боги всемогутні, й годі собаці рівнятись до них. Проте Біле Ікло навчився відважно й запекло боротися з ними. Обов’язок переміг страх, і злодійкуваті боги мусили дати спокій майну Сивого Бобра.

Невдовзі Біле Ікло дізнався ще одне: той злодійкуватий бог звичайно бог полохливий і кидається тікати від найменшої тривоги. Також Біле Ікло дізнався, що дуже короткий проміжок часу минає поміж тим, як він знімає тривогу, а на поміч йому приходить Сивий Бобер. І він зрозумів, що злодій тікає, боячись не його, а якраз Сивого Бобра. Біле Ікло не бив на сполох гавканням — він узагалі не вмів гавкати. У нього була інша метода. Він мовчки кидався на непроханого гостя й хапав його зубами. Черезі свою понуру й вовкувату вдачу з нього був дуже добрий сторож. Сивий Бобер навчав і виховував його саме для цієї мети. Зрештою Біле Ікло зробився лютішим і неприборканішим, ще вовкуватішим.

Минали місяці, й договір людини з собакою чимраз міцнішав. Це був давній договір, що його уклав перший вовк, який прийшов з Пустелі до людини. І, подібно до інших вовків та диких собак, своїх попередників, Біле Ікло сам виробив умови цього договору. Вони були дуже прості. За те, щоб мати собі живого бога в плоті й крові, Біле Ікло віддав свою волю. Харчі й тепло, захист і спілкування — ось те, що він мав від свого бога, а натомість — стеріг його власність, боронив йому тіло, працював на нього й корився йому.

Мати свого бога — це значить йому служити. Біле Ікло служив зі страху та з обов’язку, але не з любові. Що таке любов — він не розумів, бо ніколи її не зазнав. Кічі стала невиразним спогадом. Ще й більше — коли він залишив Пустелю й своє поріддя, передавшись людині, то тим самим пристав і на таку умову договору, яка не дозволила б йому покинути свого бога й піти за Кічі, навіть якби він її здибав тепер. Відданість людині була йому законом, вищим за любов до волі, до своєї породи й до своєї матері.

Попередня
-= 38 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!