Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Біле Ікло

— Це вище за моє розуміння, — відказав Скотт, сумно хитаючи головою.

А потім настав день, коли крізь відчинені двері Біле Ікло побачив фатальну валізу. Вона стояла на підлозі, й хазяїн укладав туди речі. У двері весь час входили й виходили, а мирне життя в хатині змінилося метушнею та тривогою. Ці докази були безперечні. Біле Ікло уже давно передчував небезпеку, а тепер ще й упевнився в ній: його бог знов лагодиться до втечі. Він не взяв його з собою перший раз, не візьме тим паче й тепер.

Уночі Біле Ікло став вити, протягло, по-вовчому. Як тоді, коли він ще цуценям прибіг з Пустелі й замість табору знайшов тільки купи сміття, де був намет Сивого Бобра, так і тепер він підняв морду до холодних зір і почав виливати перед ними свою тугу.

У хатині обоє чоловіків щойно вклалися спати.

— Він знову перестав їсти, — зауважив Метт зі своєї лежанки.

Скотт щось пробурмотів, заворушившись під ковдрою.

— Коли згадати, як він сумував той раз, я не здивуюсь, якщо він здохне.

Ковдра на другій лежанці заворушилася неспокійніше.

— Та замовкніть! — гукнув з темряви Скоттів голос. — Гризете гірше за всяку бабу!

— Ай правда, — відповів погонич, і Відон Скотт не був певен, чи той не глузує з нього.

Другого дня тривога й неспокій Білого Ікла ще побільшали. Він невідступно снував услід за хазяїном, коли той виходив надвір, і, як прикутий, сидів на порозі, коли той був у хатині. Крізь відчинені двері він міг бачити речі на підлозі. Поруч із валізою лежали дві полотняні торби й скринька. Метт скручував ковдри й хутро хазяїна в брезентовий мішок. Біле Ікло заскиглив, дивлячись на ці приготування.

Пізніше прийшли двоє індіанців, Біле Ікло бачив, як вони скинули собі на плечі багаж і спустилися з пагорба разом з Метгом, що ніс валізу й постіль. Біле Ікло не побіг за ними — його хазяїн лишився в хатині. Метг незабаром повернувся. Скотт підійшов до дверей і покликав Білого Ікла всередину.

— Бідолаха ти, — ласкаво сказав він, чухаючи йому за вухами й плескаючи по спині. — Я рушаю в далеку дорогу, друже, а тобі не можна зі мною. Погарчи мені наостанці, гарненько погарчи на прощання.

Але Біле Ікло не хотів гарчати. Він подивився на хазяїна тужливо й допитливо і, притулившись до нього, засунув голову йому під руку.

— Пароплав! — гукнув Метт. З Юкону саме долинув хрипкий свисток річкового пароплава. — Кінчайте вже! Замкніть тільки передні двері за собою. Я вийду через задні... Та не баріться!

Обоє дверей хряснули водночас, і Відон Скотт почекав на Метта, поки той обійде хатину. За дверима враз розляглося чи то скигління, чи то ридання, а потім Біле Ікло став обнюхувати поріг.

— Глядіть же його, Метте. І пишіть мені про нього, — казав Скотт, коли вони сходили з пагорба.

— А певно, — відповів погонич. — Але послухай-те-но, що він виробляє!

Вони обоє зупинились. Біле Ікло заводив жалібно, як за мерцем. Він виливав своє тяжке горе, і його зойк, що проймав жалем душу, то завмирав на тремтячих тужливих нотах, а то знову злітав угору ще з більшою силою.

«Аврора» була першим весняним пароплавом, що рушав із Клондайку. На палубах було повнісінько шукачів золота, — одні з них розбагатіли, а інші зійшли нанівець, але всі так само похапливо рвалися звідси, як і сюди були поривались. Скотт стояв коло трапа й прощався з Меттом, що мав уже сходити на берег. Аж раптом рука Меттова так і застигла в Скоттовій руці, а очі його прикувало щось у глибині палуби. Скотт озирнувся. За кілька кроків сидів Біле Ікло й жалібно дивився на них.

Погонич тихенько вилаявся, вражений. Скотт ошелешено застиг на місці.

— Ви замкнули передні двері? — спитав Метт.

Скотт кивнув головою і запитав теж:

— А як задні?

— Та замкнув, аякже!

Біле Ікло сумирно прищулив вуха, проте ближче не підходив.

— Я візьму його з собою, — сказав Метт і рушив до собаки, але той війнувсь убік. Погонич кинувся за ним, але Біле Ікло метнувся від нього поміж ноги пасажирів. Він усе ухилявся від Метта й не давався йому в руки.

Та тільки-но озвався його вчитель любові, він одразу слухняно підійшов до нього.

— Не дається тому, хто стільки місяців годував його, — ображено пробурмотів Метт. — А ви... адже ж ви годували його тільки перші дні, коли знайомилися з ним. Але вбийте мене, коли я знаю, як він зрозумів, що ви хазяїн!

Скотт, що гладив Біле Ікло, враз нахилився й показав на свіжі порізи на морді й рану під очима. Метт нагнувся й собі і провів рукою по животі Білого Ікла.

— Про вікно ж ми забули! Він геть усім черевом порізався. Либонь, розбив скло й вискочив.

Попередня
-= 62 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!