Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Біле Ікло

За хвильку надбіг хазяїн і схопив його, а батько хазяїна відкликав своїх собак.

— Нічого не скажеш, добре привітали бідного самотнього вовка з Півночі! — зауважив Відон Скотт, заспокоюючи Білого Ікла. — За все життя його тільки раз збито з ніг, а тут за яких півхвилини він перекинувся аж двічі.

Екіпаж від’їхав, і з дому повиходили нові незнайомі боги. Деякі спинились на поважній відстані, але дві жінки підійшли й обняли Бідона Скотта. Біле Ікло, хоч і досі вважав такий вчинок за прояв ворожості, уже призвичаювався до нього, бо й цього разу нічого поганого не сталося хазяїнові. Незнайомі боги спробували підступити до Білого Ікла ближче, але він загарчав, і хазяїн підтвердив цю засторогу словом. Біле Ікло ще більше притулився йому до ніг, і він знову погладив його по голові.

— Дік! На місце! — пролунав наказ. Хорт слухняно підбіг східцями вгору і ліг на веранді, усе ще не перестаючи гарчати і сердито дивлячись на чужинця. Одна з жінок обняла Коллі за шию і почала гладити й пестити її. Але сука ніяк не заспокоювалася і весь час скавучала. Її дратувала присутність цього вовка, і вона була певна, що боги роблять велику помилку, допускаючи його сюди.

Боги піднялися сходами до дверей. Біле Ікло усе не відступав від хазяїна. Дік, сидячи на веранді, загарчав на нього, й Біле Ікло, наїжившись, відповів також гарчанням.

— Заберіть Коллі в дім, а ці двоє хай поб’ються, — запропонував Бідонів батько. — Після цього вони сприятелюються.

— А Біле Ікло, щоб довести свою приязнь, буде головним голосільником на Діковім похороні, — засміявся Відон Скотт.

Його батько недовірливо глянув на Білого Ікла, тоді на Діка, а потім на сина.

— Ти хочеш сказати?..

Відон кивнув головою:

— Авжеж. Я так і думаю. За хвилину, а найбільше — дві Біле Ікло загризе Діка.

Він повернувся до Білого Ікла:

— Ну, ходім, вовче, — сказав він. — Це тебе, мабуть, доведеться забрати в дім.

Біле Ікло піднявся сходами, настовбурчившись, витягнувши хвоста трубою. Він не спускав Діка з ока, побоюючись нападу збоку, і заразом готовий віч-на-віч зітнутися із тим страшним невідомим, що могло чигати на нього в домі. Але нічого страшного там не виявилось. У кімнаті він уважно обдивився, чи не криється де якась небезпека. А тоді із задоволеним гарчанням ліг біля ніг хазяїна, хоч, не перестаючи, пильно стежив за всім, що робилося навкруг, ладен щомиті скочити й битись на смерть з усякими страховищами, котрі, як йому здавалося, причаїлися під дахом його нового житла.

SOTOBt ВОЛОДІННЯ


Біле Ікло не тільки від природи мав здатність пристосовуватися до оточення, він ще й багато мандрував, і тому добре розумів, що це конче потрібно. Минуло небагато часу, і тут, у Сьєрра-Вісті, — так звався богів маєток, — він став почуватися як удома. Поважніших сутичок із собаками більше не було. Тутешні собаки краще за нього знали звичаї південних богів, і що його взято до хати, то цим він, на їхню думку, вже одержав усі права громадянства. Звісно, він був вовк, та раз уже боги дозволили, щоб він тут жив, то їм, собакам цих богів, доводилось тільки примиритися з цим.

Дік спочатку, ще виявляв трохи ворожість, але більше так, для годиться, а потім зовсім спокійно поставився до нової істоти в маєтку. Як на Діка, то незабаром він би заприятелював з Білим Іклом, коли б той не був проти всякого приятелювання. Біле Ікло ж єдине, чого хотів, — це щоб йому дали спокій. Ціле своє життя він тримався осібно від собак і хотів так і далі жити. Чіпляння Дікові дратували його, і він відповідав на них гарчанням. Але ще на Півночі він дістав добру науку й розумів, що не можна рвати собак хазяїна; цієї науки він не забув і тепер. Біле Ікло тільки наполягав, щоб його не займали. Він настільки цурався Діка, що цей добродушний пес зрікся всяких спроб заприязнитися і став цікавитись ним не більше, як тою конов’яззю біля стайні.

Інакше велося з Коллі. Признавши Білого Ікла, оскільки така була воля богів, вона, одначе, не мог-

ла зовсім його не займати. У ній говорили невиразні спогади про всі ті злочини, які вчинили його предки проти її предків. Ані за один день, ані за ціле покоління не забути всіх шкод, заподіяних отарам овець. Ці спогади викликали в неї бажання помсти й підохочували її. У присутності богів вона не сміла налітати на Білого Ікла, але нишком добре-таки труїла йому життя. Довгі століття точилася ворожнеча поміж ними, й Коллі не минала жодної нагоди, щоб не нагадати йому цього.

Вона робила це все, користаючись з переваги своєї статі. Інстинкт не давав йому віддячити їй як слід, і така вона була в’їдлива, що годі було навіть ігнорувати її. Коли вона кидалась на нього, він підставляв їй плече, захищене від її гострих зубів густою шерстю, і спокійно й гідно йшов собі геть. Коли вона особливо напосідалася, він починав кружляти, підставляючи їй плече й відвертаючи голову, і в очах його тоді проступала терплячість і нудьга. І тільки коли вона починала кусати його за задні ноги, він утікав, забувши про всяку величність. Але здебільшого він умів зберігати гідність і поважність. По змозі він або не помічав її зовсім, або ж намагався не попадатись їй на дорозі. Коли він бачив або чув, що вона підходить, то вставав і йшов собі.

Попередня
-= 65 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!