Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Блакитний карбункул

Шерлок Холмс кинув погляд на мене і знизав плечима.

— Ось ваш капелюх, а ось і гуска,— промовив він.— До речі, чи не могли б ви сказати, де ви її купили? Я трохи знаюсь на птиці, але мені рідко коли траплялася так добре вгодована гуска.

— Звичайно, скажу, сер,— відповів Бейкер, який уже підвівся й засунув свою нову власність під пахву.— Наш невеличкий гурт часто навідує харчевню «Альфа», що поблизу Британського музею,— розумієте, ми проводимо в музеї цілий день. В цьому році хазяїн харчевні Віндігейт, чоловік доброї вдачі, заснував «гусячий клуб», з допомогою якого кожен із нас, виплачуючи по кілька пенсів щотижня, повинен був одержати на Різдво гуску. Я свої пенси виплатив, а решту ви знаєте. Я вельми вам зобов’язаний, сер, адже шотландська шапочка не дуже личить людині мого віку й солідності.

Він уклонився нам з комічно-пихатою урочистістю й подався геть.

— Оце й усе з Генрі Бейкером,— сказав Холмс, зачинивши за ним двері.— Ясно — він анічогісінько не знає. Ви хочете їсти, Вотсоне?

— Не дуже.

— Тоді я пропоную перетворити обід на вечерю, а зараз вирушити по слідах, поки вони гарячі.

— Згода.

Вечір був холодний, тому ми понадягали пальта й пообмотували шиї шарфами. Зірки холодно світилися на безхмарному небі, і пара від дихання перехожих скидалася на безліч димків від пістолетних пострілів. Спершу кварталом лікарів, далі по Вімпол-стріт, Гарлі-стріт і нарешті через Вігмор-стріт ми вийшли на Оксфорд-стріт, і кроки наші лунали чітко та твердо. За чверть години ми вже були в Блумсбері біля харчевні «Альфа» — маленької пивнички на розі однієї з вулиць, що ведуть у Холборн. Холмс відчинив двері, зайшов і замовив два кухлі пива червонощокому хазяїнові в білому фартусі.

— У вас має бути чудесне пиво, якщо воно не гірше від ваших гусей,— сказав Холмс.

— Моїх гусей? — Хазяїн, здавалося, був здивований.

— Авжеж. Півгодини тому я розмовляв з містером Генрі Бейкером — членом вашого «гусячого клубу».

— А, розумію. Але, бачите, сер, то були не наші гуси.

— Он як! А чиї ж?

— Я купив пару дюжин гусей у торговця в Ковент Гарден.

— Справді? Я декого з них знаю. В кого ж ви купили?

— В Брекінріджа.

— От його я й не знаю. Ну, за ваше здоров’я, хазяїне, бажаю процвітання вашому дому. На добраніч. А тепер — до містера Брекінріджа,— звелів Холмс, вийшовши на мороз і застібаючи пальто.— Пам’ятайте, Вотсоне, що хоч на одному кінці цього ланцюга така звичайна річ, як гуска, на другому — людина, і людина ця напевне дістане сім років каторги, коли ми не доведемо її невинність. Втім, можливо, наше розслідування покаже, що винна саме вона, але в усякому разі, перед нами нитка, яку не помітила поліція і яка зовсім випадково потрапила до нас у руки. Тож ідімо до кінця цієї нитки, хоч би який сумний він був. Отже, повертай на південь — і кроком руш!

Ми перетнули Холборн, пройшли по Ендел-стріт, а далі лабіринтом якихось трущоб на Ковентгарденський ринок. На одній з найбільших крамниць висіла вивіска: «Брекінрідж». Її власник, незграбний важкий чоловік з гострим обличчям і випещеними бакенбардами, саме допомагав хлопцеві піднімати віконниці.

— Добрий вечір! Щось воно холодно! — сказав Холмс.

Торговець кивнув головою і кинув на мого супутника запитальний погляд.

— Бачу, всіх гусей продано,— вів далі Холмс, показуючи на порожні мармурові полиці.

— Завтра вранці можете купити хоч п’ятсот штук.

— Це мене не влаштовує.

— В отій крамниці, де горить світло, є кілька.

— Але ж мене послали до вас.

— Хто?

— Хазяїн «Альфи».

— Он воно як. Він купив у мене дві дюжини.

— Чудові були гуси. Де ви їх дістали?

На мій подив, це запитання розлютило торговця.

— Ану, містере,— промовив він, задерши голову і взявшися в боки,— куди це ви хилите? Кажіть без викрутасів.

— А я без викрутасів. Мені хотілось би знати, хто продав вам гусей, яких ви постачили «Альфі».

— Ну, а я не хочу і не скажу. Отак!

— Та це, власне, байдуже. Мені лиш дивно, що ви гарячкуєте через якусь дрібницю.

— Гарячкую? Ви також гарячкували б, якби до вас так чіплялися. Коли я плачу гроші за добрий товар, то, здавалося б, на цьому справі й кінець. Але ж ні: «Де гуси?», «Кому ви продали гусей?» та: «Що ви хочете за гусей?» Можна подумати — на світі, крім оцих, немає більше гусей, така веремія через них зчинилася!

— Ну, мені байдуже до людей, які до вас чіпляються,— недбало мовив Холмс.— Не скажете — моє парі недійсне, тільки й того. Але я трохи знаюсь на птиці, тож побився об заклад на п’ять фунтів, що гуску, яку я їв, відгодовано в селі.

Попередня
-= 5 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!