Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Блакитний карбункул

Шерлок Холмс зупинив візника, що саме проїздив повз нас.

— У такому разі нам краще поговорити в затишній кімнаті, а не на цьому риночному майдані, де віють усі вітри,— сказав він.— Але прошу вас, перш ніж ми рушимо далі, скажіть мені, кому я маю приємну нагоду допомогти?

Якусь мить чоловічок вагався.

— Мене звуть Джон Робінсон,— сказав він, відводячи очі.

— Ні, ні, мені потрібне справжнє ім’я,— лагідно мовив Холмс.— Завжди дуже незручно мати справу з людиною, яка повідомляє вигадане прізвище.

Бліді щоки незнайомця спалахнули.

— Тоді моє справжнє ім’я Джеймс Райдер.

— Я так і думав. Старший служник готелю «Космополітен». Прошу вас, сідайте в кеб, і я незабаром розповім вам усе, що ви побажаєте знати.

Чоловічок стояв, не рухаючись із місця, і переводив погляд, в якому світилися страх і надія, з мене на Холмса й назад, не знаючи, що його чекає — щастя чи лихо. Потім він сів у кеб, і за півгодини ми були у вітальні на Бейкер-стріт.

За всю поїздку ніхто не промовив і слова, але прискорене дихання нашого нового супутника, те, як він стискав і розтискав пальці,— все незаперечно свідчило, що він перебуває в неймовірному нервовому збудженні.

— Ось ми й приїхали! — весело мовив Холмс, коли ми зайшли до кімнати.— Вогонь у каміні дуже до речі в таку погоду. Ви, здається, змерзли, містере Райдере. Прошу вас, сідайте ось у плетене крісло. Я тільки взую пантофлі, і ми відразу владнаємо вашу справу. Ну, от я й готовий! Отже, ви хочете знати, що сталося з тими гусьми?

— Так, сер.

— Вірніше, думаю, з тією гускою. Я певен — вас цікавив лише один птах — білий, з чорною смугою на хвості.

Райдера аж затіпало від хвилювання.

— О сер! — вигукнув він.— І ви можете сказати, куди потрапила та гуска?

— Вона потрапила сюди.

— Сюди?

— Так. І ця гуска виявилась незвичайною. Не дивно, що ви нею цікавитесь. Вона знесла яйце після своєї смерті — найчарівніше, найяскравіше маленьке голубе яєчко. Воно тут, у моєму музеї.

Наш гість, хитаючись, звівся на ноги і вхопився за камінну полицю. Холмс відімкнув свій сейф і вийняв звідти блакитний карбункул, що світився, мов зірка, холодним діамантовим переливчастим сяйвом. Райдер стояв з відчаєм на обличчі, втупивши погляд у камін, і не знав, чи оголосити на діамант свої права, чи відмовитись від нього.

— Гру закінчено, Райдере,— спокійно мовив Холмс.— Тримайтеся, чоловіче, бо впадете у вогонь. Допоможіть йому сісти в крісло, Вотсоне. Йому ще бракує сміливості безкарно чинити злочини. Дайте йому трохи бренді. Отак! Зараз він уже ніби й схожий на людину. Ну й нікчема!

Райдер похитнувся і мало не впав, але від бренді його обличчя трохи порожевіло, і він сів, злякано дивлячись на свого обвинувача.

— У моїх руках усі відомості про злочин і всі потрібні мені докази, отже, вам треба розповісти мені зовсім небагато. Проте все щиро і до кінця, щоб картина була повна. Звідки ви довідались, Райдере, що цей блакитний камінь належить графині Моркар?

— Мені розповіла про нього Катрін К’юсек,— відповів той хрипко.

— Знаю, покоївка її ясновельможності. Спокуса легко розбагатіти виявилась сильнішою від вас, як це вже не раз траплялося і з кращими за вас людьми, і ви були не надто розбірливі в засобах. Мені здається, Райдере, з вас вийшов би добрячий негідник. Ви знали, що той чоловік, паяльщик Хорнер, брав колись участь у якомусь подібному до цього злочині, отже, підозра в першу чергу впаде на нього. До чого ж ви вдаєтеся? Ви дещо робите в кімнаті графині — ви й ваша співучасниця К’юсек — і влаштовуєте так, аби послали саме по Хорнера. А потім, коли він закінчив роботу й пішов, ви взяли із скриньки камінь, зняли тривогу, і бідолаху заарештували. Після цього ви...

Райдер раптом сповз на килим і обхопив коліна мого друга.

— Благаю вас, пожалійте мене! — скрикнув він.— Подумайте про мого батька! Про матір! Вони цього не переживуть! Я ніколи не крав і ніколи більше цього не робитиму! Присягаюсь! Я заприсягнусь у цьому на Біблії! О, не передавайте справи до суду! Благаю вас, не передавайте.

— Ану геть назад у крісло! — невблаганно звелів Холмс.— Зараз ви ладні валятися в ногах, але про бідолаху Хорнера не подумали, відправляючи його на лаву підсудних за злочин, про який він навіть не знав!

— Я втечу, містере Холмсе. Я покину Англію, сер. Тоді звинувачення проти нього втратять силу.

— Гм! Про це ми ще поговоримо. А зараз ми хочемо послухати правду про другий акт. Як потрапив камінь у гуску і як потрапила гуска на базар? Розкажіть про це, нічого не приховуючи, бо це для вас — єдина надія на порятунок.

Попередня
-= 7 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!