Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Блакитний карбункул

Райдер облизав пересохлі губи.

— Я розповім усе, як було. Коли Хорнера заарештували, я подумав, що найкраще для мене — негайно винести камінь, бо поліції могло першої-ліпшої миті спасти на думку обшукати мене й мою кімнату. В готелі для каменя не було надійного місця. Я вийшов немовби в службовій справі й подався до своєї сестри. Вона одружена з чоловіком на ім’я Оукшот і мешкає на Брікстон-роуд, де вирощує птицю на продаж. По дорозі кожний стрічний здавався мені поліцейським або сищиком, і хоч вечір був холодний, піт весь час заливав мені очі, поки я йшов на Брікстон-роуд. Сестра спитала мене, що трапилось і чому я такий блідий, а я відповів, що схвильований крадіжкою в готелі коштовного каменя.

Потім я подався на заднє подвір’я, запалив люльку й почав міркувати, як бути далі.

У мене є приятель на ім’я Моделі, котрий збився з пуття і нещодавно вийшов з Пентонвільської тюрми. Одного разу ми зустрілися з ним і розговорились про злодійські звичаї та про те, як злодії збуваються краденого. Я знав, що він мене не продасть, бо мені було дещо відомо про нього, тож я надумав поїхати просто в Кілбурн, де він живе, й порадитися з ним. Він підказав би мені, як обернути камінь на гроші. Але яким чином добратися до нього, не наражаючись на небезпеку? Я пам’ятав ті тортури, що їх зазнав, вийшовши з готелю. Першої-ліпшої миті мене могли схопити, обшукати й знайти камінь у жилетній кишені. Я стояв, прихилившись до стіни, дивився на гусей, що перевальцем ходили біля моїх ніг, і раптом мені сяйнула ідея, як я можу обвести навколо пальця найкращого в світі сищика.

Кілька тижнів тому сестра сказала, щоб я вибрав собі на Різдво гуску, і я знав — вона завжди дотримує слова. А що, як узяти гуску зараз і в ній донести камінь до Кілбурна? На подвір’ї стояла якась повітка, туди я й загнав гуску, гарну, здорову гуску, білу з чорною смужкою на хвості. Я впіймав її, розкрив їй дзьоба і запхав якомога глибше у горло камінь. Гуска ковтнула, і я відчув, як камінь пройшов у воло. Проте гуска пручалася, била крильми, тому вийшла сестра дізнатися, що трапилось. Я обернувся, аби відповісти на її запитання, а клята гуска вирвалася в мене з рук і побігла до інших гусей.

— Що ти робив з гускою, Джеймсе? — спитала сестра.

— Ти казала, що даси мені на Різдво птаха, то я й дивився, який жирніший.

— О, для тебе ми вже відібрали гуску! Ми її так і звемо: «Джеймсова гуска». Ота-о, велика біла. Всього в мене двадцять шість гусей: одна тобі, одна для нас і дві дюжини на продаж.

— Спасибі, Меггі,— відповів я,— але коли тобі однаково, я хотів би мати ту, яку тільки що тримав у руках.

— Твоя на добрих три фунти важча,— сказала сестра,— ми спеціально для тебе її відгодовували.

— Пусте, я хочу цю, зараз і заберу.

— Ну, як хочеш,— погодилась сестра, трохи образившись.— То яку ти візьмеш?

— Оту білу, з чорною смужкою на хвості. Он вона посеред табуна.

— Добре. Ріж її й забирай.

Я так і зробив, містере Холмсе, і поніс гуску в Кілбурн. Там я розповів своєму приятелеві про все, що зробив,— він такий чоловік, з яким можна говорити відверто. Він реготав, як навіжений, потім ми взяли ніж і розрізали гуску. Серце в мене так і похололо, коли я побачив, що каменя немає, і я збагнув: трапилась якась жахлива помилка. Я кинув гуску і прибіг назад до сестри, на заднє подвір’я. Гусей там не було.

— Де гуси, Меггі? — закричав я.

— В торговця.

— В якого торговця?

— Брекінріджа з Ковент Гарден.

— А поміж гусей була ще одна з чорною смужкою на хвості? — спитав я.— Така сама, як я взяв?

— Так, Джеймсе, із смугастими хвостами було дві гуски, я завжди їх плутала.

Тут я, звичайно, все зрозумів і щодуху побіг до цього Брекінріджа, але він уже продав усіх гусей і відмовився сказати кому. Та ви й самі чули. Він кілька разів так мені відповідав. Сестра думає, ніби я збожеволів. Часом мені здається, що вона каже правду. І от тепер... Тепер на мені лежить тавро злодія, а я ж навіть не доторкнувся до багатства, заради якого занапастив себе. О, я нещасний! О, нещасний! — Він затулив руками обличчя й заридав.

Запала довга мовчанка, порушувана лише тяжкими зітханнями Райдера та розміреним постукуванням Холмсових пальців по столу. Потім мій друг рвучко підвівся і відчинив двері.

— Забирайтеся геть! — промовив він.

— Що, сер? О, хай благословить вас небо!

— Ні слова більше! Забирайтеся геть!

Повторювати не довелося. Райдер кинувся з кімнати, на сходах залунали його кроки, внизу грюкнули двері, і з вулиці долинув тупіт — чоловік біг.

— Кінець кінцем, Вотсоне,— мовив Холмс, простягаючи руку по свою глиняну люльку,— поліція не наймала мене виправляти свої помилки. Якби Хорнерові щось загрожувало, тоді інша річ, але тепер Райдер не може дати проти нього свідчень, і звинувачення виявиться безпідставним. Я розумію, що попускаю злочинцеві, але, можливо, тим я рятую його душу. Цього хлопця на слизьке вже не потягне, бо він наляканий до краю. Якщо його зараз запроторити в тюрму, то він стане запеклим злочинцем на все життя. Крім того, тепер свято, треба прощати. Життя зіткнуло нас із дуже дивною, химерною загадкою. Розв’язати її — це вже винагорода.

Попередня
-= 8 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!