знайди книгу для душі...
— Без ланцюгів мені буде зручніше.
Урзвик лише видав смішок — сухий, наче старий пергамен.
«Щось тут коїться дуже погане.» Але Хайме не виказав свого занепокоєння, лише всміхнувся:
— Невже я так смішно пожартував?
Безносий вишкірився:
— Еге ж. Потішний ти. Я так не веселився, відколи Гризло відкусив тій септі цицьку.
— Ви з вашим батьком програли надто багато битв, — устряг дорнієць. — Нам довелося зміняти лев’ячі шкури на вовчі.
Урзвик винувато розвів руками, наче у вибаченні.
— Тімеон хоче сказати, що «Хвацькі Компанійці» більше не знаходяться на службі дому Ланістер. Наразі ми служимо князеві Болтону та Королю-на-Півночі.
Хайме подарував йому холодну, вкрай презирливу посмішку.
— А ще кажуть, що це я маю гівно замість честі.
Урзвика його зауваження не потішило; на його знак двоє Кровоблазнів ухопили Хайме за руки, а Рорж щосили увігнав кольчужного кулака у живіт. Поки Хайме стогнав, зігнутий рачки, здалеку долинув дівчиськів голос:
— Припиніть, його не можна кривдити! Нас послала пані Кетлін задля обміну бранців, він під моїм захистом!…
Рорж ударив знову, вибиваючи з легенів рештки повітря. Брієнна кинулася по меча, якого зронила біля струмка, та не встигла ухопити його, як її наздогнали Кровоблазні. З огляду на її силу, знадобилося четверо, щоб копняками і стусанами примусити дівчину до покори. Коли вони скінчили, Брієннине обличчя запухло і скривавилося незгірш обличчя Хайме, а з рота вилетіло два зуби, що, певно ж, не додало їй краси. Двох бранців, що спливали кров’ю та запиналися на кожному кроці, потягли крізь ліс назад до коней. Брієнна шкутильгала від рани на стегні, завданої Хайме. Зараз він жалів, що поліз у ту бійку, а особливо жалів її. Сьогодні вночі вона вже напевно втратить цноту — годі й сумніватися. Безносий буде перший, а там нагодяться і кілька інших.
Дорнієць прив’язав їх спиною до спини верхи на плужному коні Брієнни. Тим часом інші Кровоблазні роздягали Клеоса Фрея і ділили його майно. Рорж дістав собі заляпаний кров’ю вапенрок з гордими знаками Ланістерів і Фреїв у чвертях. Леви та башти несли на собі дірки, пробиті стрілами.
— Радієте, ягідко? — зашепотів Хайме до Брієнни, закашлявся і виплюнув кров. — Якби ви дали мені зброю, дідька б нас упіймали.
Вона не відповіла. «Дівчисько уперте, як пень» — подумав він. — «Але хоробре.» Цього він заперечити аж ніяк не міг.
— Коли вони стануть табором на ніч, то вас зґвалтують, і неодноразово, — попередив він її. — Розумніше буде не пручатися. Якщо ж опиратиметеся, то кількома зубами не відбудетеся.
Спина Брієнни напружилася проти його спини.
— Ви б так і вчинили, якби були жінкою?
«Якби я був жінкою, то був би Серсеєю.»
— Якби я був жінкою, то змусив би їх убити себе. Та я не жінка.
Хайме вдарив п’ятами їхнього коня і пустив його ристю.
— Шановний Урзвику! На кілька слів!
Схожий на мерця сердюк у пошарпаному шкіряному кобеняку натяг повід і поїхав поруч.
— Чого бажаєте, пане лицарю? І дивіться мені, не грубіяньте, бо знову покараю.
— Золото, — мовив Хайме. — Ви любите золото, чи не так?
Урзвик побігав по ньому червоними очицями.
— Мушу зізнатися, воно має свої переваги.
Хайме подарував Урзвику посмішку, повну розуміння.
— Стільки золота, скільки є лише в Кастерлі-на-Скелі. Навіщо дарувати його цапові? Чому б не відвезти нас до Король-Берега і не забрати мій викуп собі? А заразом і її викуп теж, якщо забажаєте. Дівка якось казала мені, що Тарф кличуть Сафіровим островом.
Почувши це, дівчисько смикнулося, але нічого не сказало.
— То ви вважаєте мене за перевертня?
— Певно, що так. За кого ж іще?
Половину удару серця Урзвик обмірковував пропозицію.
— Король-Берег із вашим батечком дуже далеко. Князь Тайвин може нас незлюбити, бо ми віддали Гаренгол князеві Болтону.
«А цей розумніший, ніж виглядає.» Хайме вже не міг дочекатися, коли поганця повісять із повними кишенями золота.
— Батька лишіть на мене. Я вам усім здобуду королівське пробачення за скоєні злочини. А вам особисто — лицарське звання.
— Зацний лицар пан Урзвик, — вимовив, смакуючи, найманець. — Ой, як пишалася б моя дорогенька дружина, якби це почула. І якби я не вбив її ще багато років тому.
Він нещиро зітхнув і спитав:
— А що станеться з паном Варго?
— Чи не проспівати вам кілька рядків з «Рине дощ у Кастамирі»? Аби цап не буцався, йому відбивають роги. Мій панотець радо це зробить.
— Цікаво, як саме? Невже ваш батечко має такі довгі руки, що дістане нас аж за мурами Гаренголу?
Макс 28.11.2018
Просто дякую вам за цей переклад. Чарівний стиль, і наче вже давно знайомі події, але в
такій версії надзвичайно приємно прочитати ще раз.