Слава ЗСУ!

Коли були сказані усі порожні люб’язності, королева та інші Вестерліни вибачилися і пішли до себе, рештки страв прибрали зі столу, і Лотар Фрей рішуче відкашлявся.

— Перш ніж ми звернемо на головну справу, яка привела нас сюди, мушу повідомити дещо інше, — урочисто і похмуро проказав він. — На жаль, сталося велике лихо. Спершу я сподівався, що не мені доведеться нести вам сю скорботну новину. Та нічого не поробиш. Мій вельможний пан батько отримали листа від своїх онуків.

Кетлін занурилася у власні скорботи так глибоко, що геть забула про двох Фреїв, яких погодилася узяти на виховання. «Ні, не треба!» — подумала вона. — «Матінко Вишня, скільки ще ударів ми зможемо витримати?» Чомусь вона передчувала, що наступні слова встромлять ще одного кинджала їй у серце.

— Тих онуків, що у Зимосічі? — силуючи себе, запитала вона. — Моїх вихованців?

— Так, Вальдера і Вальдера. Проте зараз вони перебувають у Жахокромі, моя ласкава пані. Тяжко казати, але сталася битва. Зимосіч спалено.

— Спалено?! — У Роббовому голосі чулася невіра.

— Ваше північне панство намагалося відібрати замок в залізняків. Коли Теон Грейджой побачив, що його здобич втрачено, він пустив замок із димом та вогнем.

— Але ми не чули ані слова про жодні битви, — мовив пан Брінден.

— Мої небожі зовсім юні, але вони були там і все бачили. Листа написав Великий Вальдер, але на ньому є підпис і його брата в перших. З їхніх слів, там сталася жахлива різанина. Вашого каштеляна убито. Здається, цього гідного лицаря звали паном Родріком, чи не так?

— Пан Родрік Касель, — німими вустами проказала Кетлін. «Старий друг, вірна душа, хоробре серце.» В неї перед очима постало його обличчя та рука, що смикала за пишні білі баки. — Що чути про інших людей з замку?

— На жаль, залізняки поклали під меч багатьох із них.

Люттю позбавлений мови, Робб щосили вдарив кулаком по столі й відвернув обличчя, щоб Фреї не бачили його сліз. Та їх побачила мати. «Щодня світ стає дедалі темнішим.» Думки Кетлін звернули на Бету, малу доньку пана Родріка, на невтомного маестра Лювина і приязного септона Чайла, на коваля Мікена при кузні, Фарлена та Паллу при псярні, Стару Мамку і простакуватого Ходора. Серце скніло у грудях.

— Благаю, скажіть, що не всіх!

— Ні, не всіх, — відповів Лотар. — Жінки та діти поховалися, серед них і мої небожі Вальдер та Вальдер. Коли Зимосіч зруйнували, вцілілих повів до Жахокрому син князя Болтона.

— Син? Болтон має сина? — Голос Робба лунав придушено.

Заговорив Вальдер Водограй.

— Здається, то лише байстрюк, не шлюбний син.

— Невже Рамзай Сніговій? Чи князь Руз має іншого байстрюка? — Робб насупив чоло. — Той Рамзай був чудовиськом, ницим душогубом. І загинув смертю боягуза. Принаймні такі я чув звістки.

— Про це не скажу — на війні завжди чиниться безлад, гуляє безліч хибних новин та порожніх пліток. Лише знаю, що саме цей байстрюк Болтона порятував жінок Зимосічі, а також малих дітей. Вони зараз у безпеці Жахокрому — всі, хто лишився живий.

— Теон, — раптом вимовив Робб. — Що сталося з Теоном Грейджоєм? Його вбито?

Ламаний Лотар розвів руками і знизав плечима.

— Цього я не знаю, ваша милосте. Вальдер та Вальдер не згадують про його долю. Князь Болтон може знати, якщо отримував листи від свого сина.

Пан Брінден мовив:

— Ми його, звісно, запитаємо.

— Я бачу, ви охоплені скорботою. Мені так прикро, що я приніс нові тяжкі вісті. Певно, варто відкласти розмову на ранок — хай справи чекають, доки ви опануєте себе і зможете…

— Ні! — заперечив Робб. — Я бажав би вирішити справу, не гаючи марно часу.

Її брат Едмур кивнув.

— І я теж. Чи привезли ви, ласкавий пане, відповідь на нашу пропозицію?

— Привіз. — Лотар усміхнувся. — Мій вельможний батько, пан князь, просили переказати вашій милості, що вони згодні на новий шлюбний союз між нашими домами і радо поновлять свою присягу Королю-на-Півночі за умови, що їхня королівська милість вибачаться за образи, завдані домові Фрей, власною королівською особою, лицем до лиця.

Вибачення — начебто невелика ціна за поновлення союзу. Але дрібна мстивість князя Вальдера вколола серце Кетлін моторошним неспокоєм.

— Я радий, що всі ми прагнемо дійти згоди, — обережно відповів Робб. — Я ніколи не мав наміру зчинити між нами ворожнечу, пане Лотаре. Фреї билися на моєму боці вірно та відважно, і я хочу знову мати їх за союзників.

— Дякую за ласку, ваша милосте. Якщо ці умови є прийнятними… то мене вповноважено запропонувати князеві Таллі руку моєї сестри Рослін, діви шістнадцяти років. Рослін — наймолодша дочка мого вельможного пана батька від пані Бетанії з дому Росбі, їхньої шостої дружини. Юна панна має м’який, покірний норов і неабиякий хист до музики.