Слава ЗСУ!

Едмур посовався у кріслі.

— Якби ж я міг спершу побачитися…

— Ви побачитеся на весіллі, — коротко відрізав Вальдер Водограй. — Чи може, пан князь вважають за потрібне порахувати їй зуби?

Едмур утримався від спалаху.

— Щодо зубів я охоче покладуся на ваше слово. І все ж я радо подивився б на обличчя нареченої, перш ніж пов’язати з нею своє життя.

— Ви мусите погодитися зараз, мосьпане, — мовив Водограй. — Інакше пан батько відкличуть пропозицію.

Ламаний Лотар знову розвів руками.

— Мій брат каже прямо, як личить воїнові. Але каже щиру правду: пан батько вимагають, аби шлюб було укладено якнайскоріше. Тобто негайно.

— Негайно?!

У Едмурових словах пролунала така зневіра, що в Кетлін мимоволі майнула негідна думка: чи не має її брат наміру розірвати заручення, щойно скінчиться війна.

— А чи не забув князь Вальдер, що ми б’ємося у війні? — різко запитав Брінден Чорноструг.

— Аж ніяк, — відповів Лотар. — Саме тому пан батько наполягають на негайному одруженні. Адже чоловіки гинуть на війні — навіть молоді та дужі. Що станеться з нашим союзом, якщо князь Едмур загине, ще не взявши собі Рослін за дружину? Слід також пам’ятати про батьків вік: їм уже більше як дев’яносто років, і вони непокояться, що можуть не пережити прикрі змагання за престол, які точаться зараз. Велика втіха та спокій оселилися б у їхньому шляхетному серці, якби їхня улюблениця Рослін вийшла заміж перед тим, як боги приберуть пана князя до себе. Вони бажають мати певність, що їхня люба дівчинка матиме могутнього чоловіка, який дбатиме про неї та боронитиме від усякого лиха.

«Ми усі бажаємо, аби князь Вальдер нарешті впокоївся щасливий.» З кожною хвилиною Кетлін дедалі менше подобалося фреївське сватання.

— Але ж мій брат щойно втратив власного батька. Йому потрібен час для належної жалоби за паном князем.

— Рослін — дуже жвава і весела дівчинка, — мовив Лотар. — Вельми вірогідно, що саме її не вистачає князеві Едмуру, аби пережити тяжкий удар долі.

— До того ж пан батько віднедавна зневірилися у довгих заручинах, — додав байстрюк Вальдер Водограй. — Хоч і не знаю, з якого б це дива.

Робб подарував йому холодний погляд.

— Я зрозумів ваш натяк, Водограю. Благаю вибачити нас.

— З волі та ласки вашої милості. — Ламаний Лотар підвівся, і його брат-байстрюк допоміг йому вишкандибати з покою.

По їхньому зникненні Едмур негайно вибухнув гнівом.

— То вони мені просто в очі кажуть, що мої обіцянки нічого не варті?! З якого дідька той старий миршавий тхір має обирати мені наречену? Князь Вальдер має повно доньок і онучок, не одну лише Рослін! Хоч би запропонував мені той самий вибір, що й вам — та де ж пак! А я ж його зверхній володар — він мав би радіти, що я бодай когось із його виводку беру за дружину!

— Він має гордість, а ми її зачепили, — зауважила Кетлін.

— Та хай Інші зжеруть його гордість! Я не терпітиму ганьби посеред власного замку! Моя відповідь — ні.

Робб кинув на дядька втомлений погляд.

— Я не хочу вам наказувати, принаймні у цій справі. Та якщо ви відмовите, князеві Фрею буде завдано ще однієї образи, і надія замиритися з ним пропаде назавжди.

— Цього ми знати не можемо! — захищався Едмур. — Фрей хотів мене одружити з котроюсь зі своїх доньок, відколи я народився. І не дозволить так просто вислизнути між його чіпких пальців. Ось побачите: коли Лотар привезе йому нашу відповідь, він хутко поступиться і погодиться на заручини замість шлюбу… і то з дочкою, яку я виберу сам.

— Може, з часом так воно і сталося б, — мовив Брінден Чорноструг. — Але чи можемо ми чекати, поки Лотар їздитиме туди-сюди з умовами?

Робб стиснув руки у кулаки.

— Я мушу пробитися назад на північ! Мої брати мертві, Зимосіч спалено, людей вирізано… самі боги відають, чого треба цьому болтонівському байстрюку, і чи живий досі Теон, а якщо живий, то чи на волі. Я не можу тут сидіти і чекати на весілля, яке або станеться, або ні!

— Воно має статися, — мовила Кетлін, долаючи власну нехіть. — Я бажаю терпіти образи та ремствування Вальдера Фрея не більше за тебе, братику. Однак не бачу вибору. Без цього шлюбу Роббову справу програно. Ми, Едмуре, маємо погоджуватися.

— Ми?! — повторив він ущипливо. — Щось я не чув, Кет, аби тебе прохали стати дев’ятою пані Фрей.

— Бо восьма пані Фрей жива і здорова, скільки мені відомо, — відповіла вона.

«І то на щастя.» Бо знаючи князя Вальдера, вони ще дочекалися б і такої вимоги.

Чорноструг мовив:

— Я, небоже, остання людина у Семицарстві, яка б воліла змушувати когось до шлюбу. І все ж нагадаю, що ти сам просився спокутувати свою величну перемогу при бродах.