Слава ЗСУ!

Джон поділяв дах Король-Башти з шістьма опудалами та двома живими братчиками. Глухий Дик Фолярд сидів у прогалині між зубцями, неквапом чистив та змащував арбалета, щоб колесо оберталося якомога гладкіше. Хлопчина зі Старограду тинявся верхівкою, вовтузився з одягом солом’яних вартових. «Може, думає, що як поставити їх краще, то вони краще і битимуться. А може, від чекання біситься так само, як я.»

Хлопець казав, що йому вісімнадцять років — більше, ніж Джонові — та насправді був зелений, мов весняна трава. Кликали його Шовкуном, хоча вдягався він не у шовк, а у вовну, виварену шкіру та кольчугу — стрій Нічної Варти. Своє ім’я він отримав у бурдеї, де народився і виріс, із себе був гарненький, наче дівчина — мав темні очі, м’яку гладку шкіру та кучері, чорніші за крукове пір’я. Утім, за півроку в замку Чорному руки в нього загартувалися, і Нойє казав, що з арбалетом він показує певні успіхи. Аби ж він знайшов у собі досить мужності стати лицем до лиця з тим, що на них насувалося…

Підпираючись костуром, Джон зашкутильгав верхівкою башти. Король-Башта не була в замку найвища — ця честь належала високому і тонкому Спису, який потроху осипався, а за словами Отела Ярвика, міг і зовсім завалитися будь-якої миті. Не була Король-Башта і найміцнішою — твердішим горішком вважалася Сторож-Башта обіч королівського гостинця. Втім, і Король-Башта була досить висока, міцна, добре розташована коло Стіни, стерегла відразу і браму на північ, і підніжжя дерев’яних сходів.

Коли Джон уперше побачив замок Чорний на власні очі, то здивувався, який це дурень побудував фортецю без стін. Як її можна захистити?

— Не можна, — відказав йому дядько. — В тому-то і справа. Нічна Варта обітує не лізти у чвари королівств. Але протягом століть один чи інший князь-воєвода, пихатий або марнославний понад усякий розум, час від часу нехтував обітницями і мало не приводив Варту до загибелі. Князь-воєвода Рунцель Вишестраж намагався передати Нічну Варту в спадок своєму байстрюкові. Князь-воєвода Родрік Кремінець прагнув зробитися Королем-за-Стіною. Трістан Мулл, Навіжений Марк Рядигір, Робін Схил… чи знаєш ти, що шість століть тому воєводи у Сніг-Брамі та Ніч-Кромі розпочали війну один проти одного? Коли князь-воєвода спробував їх замирити, вони з’єднали свої сили та вбили його. Тоді мусив утрутитися Старк на Зимосічі… який забрав обидві їхні голови, і то без клопоту, бо їхні твердині неможливо було захистити з півдня. Перед Джеором Мормонтом Нічна Варта мала дев’ятсот і дев’яносто шість князів-воєвод, більшість із яких були люди мужності та честі… проте ми бачили на чолі Варти і боягузів, і дурнів, і свавільників, і геть божевільних. Варта вціліла лише тому, що князі та королі Семицарства і всіх панств, які йому передували, знали одне: ми не становимо для них загрози, хто б не стояв на чолі. Єдиний наш ворог — на півночі, а на півночі стоїть Стіна.

«От лишень зараз той ворог подолав Стіну та іде з півдня» — розмірковував Джон, — «а князі та королі Семицарства геть про нас забули. Ми опинилися між молотом та ковадлом». Без муру замок Чорний не можна було втримати, і Донал Нойє це розумів незгірш усіх інших.

— Та який їм зиск із нашого замку, — казав зброяр своїй крихітній залозі. — Кухня, трапезна, стайня, ба навіть башти… хай забирають собі усе. Ми спорожнимо зброярню, перенесемо запаси, які зможемо, нагору Стіни і станемо до оборони навколо брами.

І ось нарешті замок Чорний отримав якусь подобу муру. Братчики поставили півколом вал заввишки півтора сажні з барил цвяхів та солонини, скринь усякого краму, сувоїв чорного полотна, тесаних колод, пиляних дощок та брусів, загартованих у вогні кілків, безлічі лантухів збіжжя. Грубе укріплення оточувало два найважливіших для оборони місця у замку: браму на північ та підніжжя великих дерев’яних сходів, які п’яною звивистою блискавкою видиралися Стіною нагору, спираючись на величезні бруси з цілих стовбурів дерев, глибоко забитих у кригу.

Джон побачив, що кілька останніх «кротів» із Кротовини ще долали довгий підйом, а їх підганяло кілька чорних братчиків. Грен ніс на руках маленького хлопчика, Пип двома прогонами нижче підставляв плече немічному старому. Найстаріші селяни ще чекали унизу на кліть, яка саме спускалася. Джон побачив матір, що несла на кожній руці по дитині; третій хлопчик біг за нею сходами. Двома сотнями стоп вище від них стояли на сходовому майданчику Лазурова Сю і Панна Меліана (котра, за словами подруг, дозволяла чоловікам таке, що шляхетній панні й на думку не спаде) і видивлялися на південь. Дим вони бачили краще за нього, це вже напевне. Джон непокоївся про мешканців села, які вирішили не тікати. Таких завжди набиралося кількоро. Надто вперті, надто дурні або надто відважні, щоб тікати — вони мусили обирати між битися, ховатися або схилити коліна. В кожному разі, їм лишилася тільки слабка, майже примарна надія порятуватися милосердям або недбалістю теннів.