Слава ЗСУ!

— Сю оповідку я знаю, — мовив Тиріон. — Але до чого ви ведете?

— Ось до чого. Якщо я колись знайду шворку коло ліжка і смикну за неї, то хай краще мені на голову впаде зграя скорпіонів, ніж її милість королева у всій своїй голісінькій красі.

Тиріон вишкірив зуби.

— Тут ми маємо чимало спільного!

— Та насправді я маю багато за що дякувати вашій сестрі. Якби не її звинувачення на бенкеті, зараз ви б могли судити мене, а не я вас. — Темні очі великого князя блищали лукавством. — Адже хто знає про отрути більше від Червоного Гаспида Дорну, га? Хто має вагоміші причини тримати Тирелів щонайдалі від корони? А при мертвому Джофрі за дорнійським законом Залізний Престол мусить перейти до його сестри Мирцели, яка завдяки вам так доречно заручилася з моїм власним небожем.

— Дорнійський закон тут ні до чого. — Тиріон так захопився своїми власними негараздами, що про спадкоємність престолу досі не замислювався. — Мій батько коронує Томена, та й по тому. Будьте певні.

— Тут у Король-Березі він справді може коронувати Томена. Та чому б моєму братові у Сонцесписі не коронувати Мирцелу? Чи розпочне ваш батечко війну з вашою небогою на користь вашого небожа? А ваша сестра? — Князь здвигнув плечима. — Може, мені зрештою все-таки варто одружитися з королевою Серсеєю. За умови, що вона підтримає свою дочку проти свого сина. Як гадаєте, чи підтримає?

«Ніколи» — хотів був відповісти Тиріон, та слова застрягли йому в горлянці. Серсея завжди шаленіла, що її не пускають до влади з огляду на стать. — «Якби дорнійський закон діяв на заході, вона була б законною спадкоємицею Кастерлі-на-Скелі.» Адже хоча вони з Хайме були близнюками, Серсея з’явилася на світ першою, і цього було досить. Підтримавши право Мирцели на спадок, вона тим підтримувала своє власне.

— Не можу сказати напевне, кого поміж Томена та Мирцели обере моя сестра, — визнав Тиріон. — Та байдуже. Батько ніколи не дасть їй такого вибору.

— Ваш батько, — мовив князь Оберин, — не житиме на світі вічно.

Від його голосу в Тиріона стало дибки волосся на потилиці. Раптом у голову знову полізла Елія та все почуте від Оберина під час подорожі випаленими полями. «Він хоче голову, яка вимовила наказ — не лише руку, яка тримала меча.»

— Нерозумно казати такі зрадницькі речі тут, у Червоному Дитинці, пане князю. Можуть почути маленькі пташечки.

— Хай чують. Невже це зрада — згадувати, що люди смертні? «Валар моргуліс» — так казали у Валірії за старих часів. «На кожного чекає смерть.» Потім сталося Лихо, і їхні слова справдилися — смерть їх дочекалася. — Дорнієць підійшов до вікна і визирнув у ніч. — Подейкують, що на вашу користь немає жодного свідка.

— Я сподівався, що ви упевнитеся у моїй невинності з одного погляду на моє чарівне личко.

— Помиляєтеся, шановний пане. Товстодупа троянда Вирію конче упевнена у вашій вині й хоче побачити вашу смерть. Його безцінна Маргерія теж пила з того келиха — він нам уже з півсотні разів нагадав.

— А в чому впевнені ви? — запитав Тиріон.

— У тому, що люди рідко бувають такими, як написано в них на обличчях. Ви виглядаєте таким винним, що я цілком певний вашої невинності. Та все ж вас засудять. По сей бік гір правосуд — дуже рідкісна страва. Елії, Аегонові та Раеніс не судилося її скуштувати. А ви ж чим кращі? Хтозна — може, справжнього вбивцю Джофрі з’їв ведмідь. Таке часто трапляється у Король-Березі. Ой, чекайте, згадав: ведмедя тримають не тут, а у Гаренголі!

— Ми граємося в якусь гру, абощо? — Тиріон почухав рубець носа. Він нічого не втрачав, кажучи Оберинові правду. — Ведмідь у Гаренголі справді є, і він справді з’їв пана Аморі Лорха.

— Яка прикрість. Оце людині не пощастило, — зазначив Червоний Гаспид. — І вам теж. Цікаво, чи усі безносі люди отак поганенько брешуть, га?

— Я не брешу. Пан Аморі витяг принцесу Раеніс з-під ліжка її батька і заколов на смерть. З ним було кілька стражників, та їхніх імен я не знаю. — Тиріон нахилився уперед. — А принцові Аегону розтрощив голову об стіну і зґвалтував вашу сестру Елію з його кров’ю та мозком та руках не хто інший, як пан Грегор Клеган.

— Отакої! Ланістер, і раптом сказав правду? — Оберин холодно всміхнувся. — Але ж наказ віддав ваш батько, чи не так?

— Ні. — Тиріон збрехав без жодних вагань, і навіть не спитав себе, чому.

Дорнієць підняв одну тонку чорну брову.

— Який відданий син. І яка благенька брехня. Саме князь Тайвин показав королю Роберту дітей моєї сестри, загорнутих у кармазинові ланістерівські киреї.

— Вам варто обговорити це з моїм батьком. Він там був власною особою. А я тоді перебував у Скелі — ще такий юний, що гадав, ніби ота дрібничка між ніг годиться лише сцяти.