Слава ЗСУ!

— Якщо подумати, подорож до Дорну може виявитися вельми приємною розвагою.

— І вельми тривалою, не сумнівайтеся. — Великий князь Оберин сьорбнув трохи вина. — Вам із Дораном знайдеться про що побалакати. Є стільки цікавих речей для плідних перемовин: музика, торгівля, історія, вино, карликів шеляг… закони про успадкування престолу. Порада рідного дядечка стане в пригоді королеві Мирцелі у часи тяжких випробувань, що чекають попереду.

Варисові пташки мали зараз несамовито радіти, якщо слухали їхню розмову. Оберин нагодував їх аж досхочу.

— Напевне, я таки вип’ю вашого вина, — мовив Тиріон.

«Королева Мирцела?» Спокусливо… якби ще й мати змогу витягти з кишені Сансу. «Хай навіть вона оголосить підтримку Мирцелі замість Томена… та чи піде за нею північ?» Червоний Гаспид відверто натякав на державну зраду. Чи зможе Тиріон підняти зброю проти Томена, проти власного батька? «Серсея плюватиметься кров’ю. Варто спробувати хоча б заради цього.»

— Чи не пригадуєте, Бісе, ту байку, що я вам розповів за нашої першої зустрічі? — запитав великий князь Оберин, поки Байстрюк з Божеласки, стоячи на колінах, пристібав йому поножі. — Насправді ми з сестрою їздили до Кастерлі-на-Скелі не лише по ваш хвостик. Ми подорожували з певними намірами. Подорож занесла нас до Зорепаду, Вертограду, Старограду, Щитових островів, Кракеголу і нарешті до Кастерлі-на-Скелі… а справжньою її метою був шлюб. Доран був уже заручений з панною Меларіо з Норвосу, і його лишили каштеляном Сонцеспису. А мене з сестрою ще нікому не обіцяли.

— Елію страшенно цікавило все навколо — у такому віці дуже кортить подорожувати, чого їй майже не дозволяло слабке здоров’я. Я ж розважався, глузуючи з шукачів сестриної руки. Так на світ з’явилися княжич Зизоок, зброєносець Губотяп, ще одного парубійка я прозвав Паном Пухтієм… такі собі невинні розваги. Єдиний, хто хоч трохи на щось годився, був молодий Баелор Вишестраж. Панич був із себе нічогенький, і сестра в нього майже закохалася, аж раптом він мав нещастя тоненько перднути у нашій присутності. Я негайно приклеїв йому прізвисько Баелор Свисну-Вам, і Елія вже не могла його бачити, щоб не давитися сміхом. Бачите, який я змолоду був мерзенний? Хтось мав би вирізати мені мого ницого язика.

«О так» — мовчки погодився Тиріон. Баелор Вишестраж давно вже не був юним паничем, але лишався спадкоємцем князя Лейтона, багатим і вродливим лицарем, уславленим звитягами на бойовищі та відомим під прізвиськом «Баелор Білосміх». Якби Елія вийшла заміж за нього замість Раегара, то, можливо, зараз сиділа б у Старограді й дивилася, як підростають її діти. «Отак свиснув хтось із дупи раз — і задув кілька життів» — подумалося Тиріонові.

— Наприкінці нашої подорожі ми прибули до Ланіспорту, — вів далі великий князь Оберин, поки пан Арон Коргил одягав на нього підбитий шкіряний кубрак і зав’язував його на спині. — А чи відомо вам, що наші матері ще здавна знали одна одну?

— Пригадую, що обидві були при дворі ще дівчатами. У жіночому почті принцеси Раели, адже так?

— Таки-так. Мені ще відтоді здавалося, що саме матері й закрутили цю змову. Панич Губотяп і уся його порода — так само, як укриті прищами юні діви, що їх ганяли юрбою до мене на показ — то були горішки-ягідки, покликані лише розбурхати нашу охоту до головної страви. А головну страву мали подати у Кастерлі-на-Скелі.

— Серсею та Хайме.

— Який розумний карлик! Певно ж, ми з Елією були старші за них. Вашому братові й сестрі було десь років із вісім чи дев’ять. І все ж різниця у п’ять-шість років віку — то, зрештою, дріб’язок. На нашому кораблі була одна порожня бесіда, дуже гарно облаштована — така, де могла б їхати особа високого роду та стану. Все було наче навмисне приготоване для того, щоб до Сонцеспису з нами повернувся хтось новий. Наприклад, юний джура чи зброєносець. Або дівчина для почту Елії. Ваша паніматка хотіла заручити Хайме з моєю сестрою або Серсею зі мною. А як пощастить, то і всіх одразу.

— Можливо, — відповів Тиріон, — але мій батько…

— …правив Семицарством, а ним удома правила його пані дружина. Саме так тоді казала моя паніматка. — Великий князь Оберин здійняв руки, щоб князь Дагос Манівець і Байстрюк з Божеласки вдягли на нього легку кольчугу з рукавами до ліктя. — У Старограді ми почули про смерть вашої матері та почвару, нею народжену. Ще тоді ми б могли повернути додому, але мати вирішила пливти далі. А про гостинність, виявлену до нас у Кастерлі-на-Скелі, я вже вам розповідав.

— Зате не розповідав про те, що мати почекала стільки, скільки за звичаєм вважалося пристойним, і розповіла вашому батькові про мету нашої з’яви. За багато років по тому на смертному ложі вона оповіла мені, що князь Тайвин відмовив їй вельми різко та рішуче. Він повідомив, що донька його призначена принцові Раегару. Коли ж мати спитала про Хайме для Елії, він запропонував їй вас.