Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
130] Високої ми вежі досягли.
ПІСНЯ ВОСЬМА
1] Я, далі ведучи, скажу, що, пішки
2] Ще вежі не діставшись, на вінці
3] Ми зори зупинили біля вишки,
4] Де вздріли два спахнулі промінці
5] Й на відповідь ще й третій розгорівся
6] У ледь очам приступній далі цій.
7] Й від мене в море всяких знань полився
8] Потік розпитувань: «Це хто? Кому
9] Той пломінь відповів? Як він з'явився?»
10] І вождь: «Якби ти крізь імлу німу
11] Міг бачити, то б стрівсь очима з жданим,
12] Невидним ще у випарів диму».
13] І як проноситься над стиглим ланом
14] Легка стріла з дзвінкої тятиви,
15] Так утлий човен, мовби ураганом,
16] Нестримно мчав на берег неживий,
17] А в ньому іздаля човняр жахливий
18] Кричав: «Нарешті, грішнику новий!»
19] «Ні, Флегію, ні, Флегію гнівливий, -
20] Сказав мій пан, - з тобою будем ми,
21] Лиш поки цей здолаєм бруд вадливий».
22] Як хто розчарувань зазнавши тьми,
23] Почне стогнати й голосить при цьому,
24] Так зойки Флегій видихнув сами.
25] Вождь опинився в човнику легкому,
26] Подавши знак мені іти за ним;
27] Вагу в човні лиш я складав вагому.
28] Ми посідали, і шляхом мутним
29] Побіг наш човен, глибший слід лишивши,
30] Ніж поки був він із гребцем самим.
31] Ми рухались, по мертвій річці пливши,
32] Як перед мною встав хтось у багні
33] Й спитав: «Хто ти, що йдеш тут, не доживши?»
34] І я: «Іду, бо вільно йти мені,
35] А ти хто? Ти збудив ніяк не жалі».
36] І він: «Я з тих, що плачуть тут сумні».
37] І я: «Бодай ти у плачу й печалі,
38] Проклятий образе, віками гнив!
39] Тебе впізнав я, хоч ти весь у калі».
40] Тоді він борт обіруч ухопив,
41] Та вчитель відіпхнув його, до діла
42] Сказавши: «Геть іди, до інших псів!»
43] А там притис мене тісніш до тіла
44] Й, цілуючи, сказав: «Блаженна та,
45] О гнівний душе, що тебе родила!
46] Живим владала ним пиха пуста,
47] Ніхто добром не згадує за нього,
48] А тінь його тримають болота.
49] А скільки ще царів та панства того,
50] Що тут залізуть свиньми у багно
51] І не залишать спогаду малого!»
52] І я: «Учителю, прошу одно:
53] Нехай човняр продовжить веслування,
54] Поки гордій не піде геть на дно!»
55] І він мені: «Єдина мить чекання!
56] Ще човен наш не стане на приплав,
57] Як буде здійснено твоє бажання».
58] І я побачив, як того обпав
59] Великий гурт, до люду не подібний,
60] І Богу вдячні я слова послав.
61] Усі горлали: «Ось Філіппо Срібний!»
62] А той, скажений флорентійця дух,
63] Рвав бік собі і в люті був несхибний.
64] На тому зник з очей і гамір вщух.
65] Та вчулося виття, по тьмі розлите,
66] І знову я напружив зір і слух.
67] Мій добрий вчитель мовив: «Слізьми вмите
68] Це місто, де страждає люд без меж;
69] Воно, прокляте, має назву Діте!»
70] І я: «Учителю, мечетей, веж,
71] Будинків пломеніють ясні стекла,
72] Пойняте все загравами пожеж».
73] А він: «Огонь, де йде борня запекла,
74] Дає свій одсвіт у найдальший схов,
75] Це взнаєш, нижнього досягши Пекла».
76] Нарешті човен у рови зайшов,
77] Які оточували землю туги;
78] Був, як з заліза, мур навкруг будов.
79] Але ще довго човен креслив дуги,
80] Аж поки не гукнув човняр: «Тепер
81] Мерщій виходьте, це ваш берег другий!»
82] Було при брамі кількасот химер,
83] Колись рясним дощем упалих з неба,
84] Вони гукали: «Хто з вас ще не вмер,
85] А йде нахабно й сміло до Ереба!»
86] Зробив їм знак мій вчитель видатний,
87] Що потай побалакати їм треба,
88] І, хижу вдачу стримавши, вони
89] Сказали: «Йди, цього ж лиши в пащеках
90] Страхів, як він не боягуз дурний,
91] То хай вертається стежок далеких
92] Собі шукати, ти ж лишайся тут,
93] Ти, що водив його по небезпеках».
94] Читачу, уяви, яких отрут
95] Я скуштував, страшну зачувши мову,
96] І захотів побачить рідний кут!
97] І я: «О вождю, подавав чудову
98] Мені ти допомогу раз із сім,
99] Видимі ж біди виникали знову!
100] Не кидай же мене під містом цим!
101] Коли мені йти глибше - річ не вільна,
102] То краще вже додому повернім!»
103] Та вождь, що путь була з ним досі спільна:
104] «Не бійсь, не відберуть в нас навмання
105] Доріг, які дала нам влада чільна.
