Слава ЗСУ!

22] Як хвиля, кинувши Харібди зів,

23] Біжить назад і інші б'є з розгону, -

24] Так люд не шкодував тут кулаків.

25] Я бачив люд з найбільшого загону,

26] Примушених з усіх боків штовхать

27] Грудьми й всім тілом кляту перепону.

28] Тут люто пхала одна одну рать

29] І вантажі носила з ревним криком:

30] «Чого їх кидати?», «Чого збирать?» -

31] Так рухались похмурим колом диким,

32] І кожен тяг у протилежний бік

33] З гучним тим самим безсоромним кликом.

34] А, на серединний прийшовши стик,

35] Вертали знову битися жахливо,

36] І я, не в силі здержати язик,

37] Сказав: «Учителю, з'ясуй це диво:

38] Чи часом не тонзурники всі ті,

39] Із лисинками, що від нас наліво?»

40] І він: «В своєму першому житті

41] Усі вони були на розум косі

42] Й не знали міри в їжі і в питті,

43] Тож по-собачому хрипкоголосі,

44] Вертають, вивергаючи лайки,

45] Всередину із крайніх точок осі.

46] В тих, в кого на тонзуру маківки

47] Поголені - у пап, у кардиналів, -

48] Найбільш скарбів заховано в мішки».

49] І я: «В цій, вчителю, картині жалів

50] Я добре розпізнати мав би тих,

51] Кого порок іще недавно вжалив».

52] І він: «Ти марних не чекай утіх:

53] Гидке життя спотворює собою

54] До невпізнанності обличчя їх.

55] Вони на суд останній прийдуть з бою:

56] Той стисне кулаки й проклін пошле,

57] Цей голою заблиска головою.

58] Бо ті, хто зле збирав, хто тратив зле, -

59] Приречені на чвари проклятущі,

60] І всяке їм картання - замале.

61] Ти бачиш, сину, як скороминущі

62] Дари Фортуни чинять людям зло,

63] На бійки спонукаючи найдужчі.

64] Все злото, що під місяцем було

65] Чи є, душі хоча б одній-єдиній

66] Спокою ні на хвилю б не дало.

67] «Учителю, - спитав я, - благостині!

68] Яку Фортуну ти згадав мені,

69] І як із рук її все благо лине?»

70] Озвався він: «О витвори дурні!

71] Яке ж бо вас невідання вразило!

72] Думки тобі відкрию неясні.

73] Той, хто ширяє в світі мислю сміло,

74] Небесні сфери сотворив і їм

75] Дав рушіїв, щоб все навкруг світило.

76] Усюди світлом ширячись сяйним,

77] А серед людства діло це - наснага

78] Тій, хто владає таланом земним,

79] Щоб всі передавав минущі блага

80] Народ народові, сім'ї - сім'я,

81] Бо меншає в людей з літами спрага.

82] Той кориться, цей силою сія

83] За присудом тієї, що з ділами

84] Весь час таїться, як в траві змія.

85] І, високо літаючи над нами,

86] Вона провидить, судить і вершить

87] Нарівні з іншими всіма богами.

88] У ній ніщо на місці не стоїть

89] І зміни одна одну обганяють,

90] Нове-бо виникає кожну мить.

91] І от її усі лиш розпинають,

92] Замість палку складати дяку їй,

93] І заповзято й дружно проклинають.

94] Вона ж в незмінній радості благій

95] Співає з ангелами нам із далі

96] І крутить кулю в благості своїй.

97] Проте спустімось на ще більші жалі, -

98] Заходять вже зірки, які стреміли вверх,

99] Коли я рушив; поспішімо ж далі.

100] Пройшли ми колом тим на самий верх,

101] Звідкіль стікав ручай, зникавши в рові,

102] В якому промінець останній мерк

103] В воді, скоріше чорній, ніж багровій.

104] І ми зійшли в провалину саму,

105] Ідучи вслід похмурому струмкові.

106] Збігаючи в ненависну пітьму,

107] Спливала річка, наче під ворота,

108] Під те багно, що Стікс ім'я йому.

109] Я, придивившись, що то за сквернота,

110] Побачив тіней голих гурт тісний,

111] Занурений в драговину болота.

112] Не лиш руками билися вони,

113] А й головою, і грудьми, й ногами,

114] А хто й зубами гризся, навісний.

115] Мій добрий вчитель: «Сину, перед нами

116] Це душі тих, кого вразила лють,

117] А ще до того знай: під струминами

118] Багато душ у смороді гниють,

119] Окіл бентежать зойками гучними

120] Й колишуть, як ти бачиш, каламуть».

121] Стогнали в твані тонучі: «Були ми

122] У траурі на сонячній землі,

123] Нам душу сповивали чорні дими,

124] Й терзаємось у смороді, в гниллі».

125] Так виливали, кумкаючи, муку,

126] Інак не в силі висловить жалі.

127] Відмірявши значну дугу по луку,

128] Між річкою й болотом серед мли,

129] На тих дивившись, хто ковтав багнюку,