Слава ЗСУ!

57] Але, даремну втративши надію,

58] В сльозах сказав: «Коли уму вдалось

59] Тебе звести у цю сліпу в'язницю,

60] Де син мій? Не з тобою він чогось».

61] І я: «Не сам іду крізь цю темницю:

62] Керує мною той, що поряд жде,

63] З ким Гвідо ваш не міг заприязниться».

64] Сумні слова й лице його бліде

65] Були для мене ясні й зрозумілі,

66] І я в відмові не схибнув ніде.

67] І з зойком підхопивсь він у могилі:

68] «Ти що? «Не міг!» Отож його нема?

69] І світло дня не тішить очі милі?»

70] Й, побачивши, що ждати вже дарма,

71] Бо з відповіддю я спізнивсь моєю,

72] Впав навзнак, і його покрила тьма.

73] А гордівник, що мовою своєю

74] Мене затримав, не змінивсь в лиці

75] І далі вів перервану рацею:

76] «Не вміють вас мої долать бійці,

77] І це мене жахливіше терзає,

78] Ніж язики вогню в могилі цій.

79] Та п'ятдесят разів не запалає

80] Прекрасна владарка держав нічних, -

81] Й цього невміння взнаєш зло безкрає.

82] Та хай ти вернеш до країв земних! -

83] Скажи, чом цей народ такий жорстокий

84] В своїх законах до людей моїх?»

85] І я йому: «Багряні ті потоки,

86] Що нам при Арбії несли загин,

87] Нерідко згадує наш храм високий».

88] Чолом поникнувши й зітхнувши, він:

89] «Не сам я був, - сказав, - як до навали

90] Приєднувався я не без причин.

91] Але був сам, коли усі жадали

92] Фйоренці і руїни, й всяких бід.

93] Сам проти всіх був, непохитний, сталий».

94] «Ах, угамувався врешті ваш би рід! -

95] Я побажав. - Зніміть же пута з мови,

96] Під їх вагою я неначе зблід.

97] Як я гадаю, зір у вас готовий

98] Побачить, що з собою час несе,

99] Сучасність же огорнута в покрови».

100] «Як ті, хто кепсько бачить, зрим ми все, -

101] Сказав він, - що віддалене від ока:

102] Всевишній вождь дає нам світло се.

103] Коли ж близьке воно, то зависока

104] Нам ця завада; без вістей од вас

105] Ріка знання про світ в нас неглибока.

106] Отож ти розумієш, що запас

107] Всіх наших знань загибель жде єдина,

108] Коли замкнеться хід в майбутній час».

109] І каючись, мов то моя провина,

110] Відмовив я: «Скажіть тому, хто впав,

111] Щоб не оплакував живого сина.

112] Не відповів я через безліч справ,

113] В мою бо душу сумнів труту крапав,

114] Що з неї розум ледве врятував».

115] І мій учитель тут мене поквапив,

116] І поспішив я духа розпитать,

117] Хто з ним іще у ці гроби потрапив.

118] І він: «Душ з тисячу - чимала рать;

119] Є Федеріко Другий, а крім нього -

120] Ще Кардинал; не варт і рахувать».

121] Він щез, і до поета я старого

122] Вернувсь у хвилюванні - мова ця

123] Передвіщала безліч зла нового.

124] Він вирушив, і я - в сліди співця.

125] Йдучи він запитав: «Про що турботи?»

126] І я йому відкрився до кінця.

127] «Запам'ятай все мовлене навпроти

128] Твоєї долі, - наказав мудрець.

129] Звів палець, - та дізнайся ось про що ти:

130] Лиш ставши перед любим для сердець

131] Промінням зір, що бачать все правдиво,

132] Життя свого ти взнаєш реченець».

133] Сказавши це, він повернув наліво,

134] Й пішли ми до середини, де був

135] Крутий обрив, що біг згори стрімливо,

136] А звідти сморід нестерпучий тхнув.

ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА

1] Ми пругом вужчим перейшли й тіснішим,

2] Який складався з диких валунів,

3] Спинившись над проваллям ще жахнішим.

4] Від смороду, який весь час валив

5] З безодні чорної невпинним плином,

6] З нас кожен заховатися волів

7] За віко гробу з написом нетлінним:

8] «Це папи Анастасія тюрма,

9] Що впав у єресь слідом за Фотіном».

10] «Іти нам вниз можливості нема,

11] Аж поки нюх не звикне до гидоти,

12] А там для нас вже буде все дарма», -

13] Так вчитель мій, і я на те: «А доти

14] Щось роз'ясни мені, щоб час не йшов

15] Намарне». Й він: «Та я не проти.

16] Мій сину, між скелястих цих основ, -

17] Почав він мову, - містяться три кола,

18] Що вужчають, біжучи стрімголов.

19] Юрба проклята повнить їх довкола, -

20] Скажу, щоб далі ти лиш додивлявсь,

21] Яка покара вдачу їх зборола.

22] Злий вчинок приводом неправді ставсь,

23] Огидний небу; той несправедливий,

24] Хто до насильства та оман вдававсь.

25] Самим лиш людям злий обман властивий