Слава ЗСУ!

142] Префект на божім форумі такий:

143] З ним зовні буде приятель, а тайно

144] Штовхатиме його на шлях тяжкий.

145] Та Бог недовго витерпить, звичайно,

146] Того в святому сані й прожене

147] Туди, де стогне Сімон-маг одчайно,

148] Й цього, з Аланьї, глибше проштовхне».

ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ПЕРША

1] Мов біла роза, пишний цвіт яскравий,

2] Переді мною стала рать свята,

3] Що з нею взяв Христос свій шлюб кривавий.

4] А та, що в льоті зір і спів зверта

5] На блиск того, кого вона кохає

6] Й кого велична робить доброта,

7] І, як крильми родина бджіл махає

8] На квітку ще і ще й летить назад,

9] Де їх труди солодкість просякає, -

10] Злітала в наймахровішу з засад,

11] Із льоту повертаючи швидкого

12] В її любові віковічний сад.

13] Всі лиця кольору були жаркого,

14] А крила - золоті, й убір такий,

15] Що снігу не знайти ніде такого.

16] Вони від пелюсток на пелюстки

17] Лили і мир, і пал вгорі та долу,

18] їх беручи із Божої руки.

19] Ширяючи між східцями престолу

20] І квіткою, полки святих могуть

21] Не заважали зору й ореолу:

22] Господні сяйні сили в світ ідуть

23] В тій мірі, щоб йому відповідала,

24] Й завад ніколи тут не може буть.

25] Держава ця, радіюча і стала,

26] Рясна на стовпища нові й старі,

27] Свою любов і зір до цятки слала.

28] Троїсте сяйво, що в одній зорі

29] Блискочеш в очі, - наче мирні віти,

30] До наших бур схили свій зір вгорі!

31] Якщо вже варвари, діставшись звідти,

32] Де кружить свій щоніч Геліка стан,

33] А перед нею - син, в любов сповитий,

34] Запали в Римі в непритомний стан,

35] Коли, мов чудо, з смертними не схоже,

36] їм встав перед очима Латеран, -

37] То я, коли зміняв людське на Боже,

38] На вічність - час короткий та плохий,

39] Флоренцію - на місто праве й гоже,

40] Який удар я раптом вчув лихий!

41] Потрапивши між нього та відради,

42] Волів, щоб став сліпий я та глухий.

43] І як прочанин оглядає радий

44] Освітлений обітницею храм

45] І в думці вже описує облади, -

46] Надав я волі жадібним очам

47] І зором перебіг по сяйних лавах

48] Вгорі, внизу, навкруг, і тут, і там.

49] Сувій облич сіяючих, яскравих

50] У світлі й усмішках я розгорнув

51] І лиць, похвал достойних, нелукавих.

52] Будову Раю я вже озирнув,

53] Але, спинившись перед розгляданням

54] Частин його, їх форми не збагнув

55] І озирнувсь, озорений жаданням

56] Про те, що для ума було трудним,

57] До владарки звернутися з питанням.

58] Та ждав одне, а здибався не з ним:

59] Не Беатріче вздрів, але старого

60] В убранні, притаманному святим.

61] Зичливістю весь образ діда цього

62] У душу глибоко мені запав

63] І виглядав по-рідному, не строго.

64] І: «Де ж вона?» - я зараз же спитав,

65] А він: «Щоб не лишавсь ти сам у тузі,

66] Від Беатріче щойно тут я став.

67] На третю лаву у найвищім крузі

68] Поглянь - вона вже відчуває мир

69] На троні, даному їй по заслузі».

70] Не відповів я й, знявши вгору зір,

71] Побачив, як вона сидить уроче

72] В вінку з яскравих, променистих зір.

73] Із високостей, звідки грім гуркоче,

74] До глибу, де придонний плин тече,

75] Не більша віддаль одбирає очі,

76] Як в Беатріче від моїх очей;

77] Але ця даль обличчя не згасила -

78] Воно й крізь відстань сяло гаряче.

79] «О владарко, моїх надій ти сила,

80] З якою, щоб мене порятувать,

81] Свої сліди у Пеклі ти лишила!

82] В усім, що дозволяла споглядать

83] Ти з добрості й могутності своєї,

84] Я впізнаю потугу й благодать.

85] До волі з рабства провели моєї

86] По всіх стежках, по тропах всіх вони,

87] Де тільки влади міць була твоєї.

88] Щедротами мені ти сохрани

89] Здорову душу з тілом не опрічно

90] І потім вгодною тобі звільни!»

91] Так я благав. Вона, здаля незвично,

92] Всміхнулась, глянула на мене й знов

93] Вдивилась в джерело, що ллється вічно.

94] І дід святий: «Щоб ти мети дійшов, -

95] Сказав, - я слушну дам тобі пораду,

96] Як просьба вказує й свята любов.

97] Обвівши зором обвід цього саду,

98] Божественного променя цей дар

99] Ти сприймеш легше на свою відраду,

100] Й цариця неба, що увесь їй жар