Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
21] Людських злилось все милосердя в сталість.
22] З невтоленою спрагою цей муж,
23] Який дорогою зо дна земного
24] У душах бачив лють, щедроту, суш,
25] Тебе благає зглянутись на нього
26] Й дозволити на верх піти йому,
27] До джерела палання осяйного.
28] І я, щоб знять з очей своїх пітьму,
29] Не піднімав молитви ще такої,
30] Але тепер за нього підніму.
31] Розвій же хмари смертності важкої
32] З його путі, нехай він із перлин
33] Бере блаженство в щасті й супокої!
34] Іще прошу, царице верховин,
35] Хай помислами чистими палає
36] Й по тому, як усе побачить він!
37] Твій пал пориви хай людські здолає!
38] Глянь, Беатріче з сонмом Душ святих,
39] Піднісши руки, теж про це благає».
40] Тут зір очей, для Бога дорогих,
41] Звернувся на промовця, й їх горіння
42] Явило радість від прохань таких.
43] Вони звелись у вічне пломеніння,
44] Що, проти недоречних сподівань,
45] Його ніяке не сягне створіння.
46] Я, до кінця усіх своїх бажань
47] Усю дорогу ревно проходивши,
48] Покінчив у собі з вогнем жадань.
49] Бернар мені всміхнувся, знак зробивши,
50] Щоб я угору глянув; я ж підняв
51] Уже лице, його упередивши.
52] Вістря очей одвертих устромляв
53] Все більше й більше я у промінь самий,
54] Який у правді свій початок мав.
55] Мій зір бере тут гору над словами,
56] Бо не відтворять бачене вони,
57] Воно ж на пам'ять тисне тягарями.
58] Неначе той, хто часто бачить сни,
59] І довго з них один його хвилює,
60] І тільки він один йому ясний, -
61] Такий і я: хоч обмаль вже вогню є
62] В моїй примарі й жевріє вона,
63] А в серці насолода аж вирує.
64] Так точить сніг яскравість весняна,
65] Так листя в вихорі легке знялося,
66] І сплутались Сівілли письмена.
67] О вишнє світло, що у вись звелося
68] Над смертну думку, розумові кинь
69] Моєму трохи з баченого досі
70] І дай моїм словам таку глибінь,
71] Щоб слави присок, ледве нині видний,
72] Знесла аж до найдальших поколінь!
73] Оживши в пам'яті, як відсвіт бідний,
74] І продзвенівши в цих моїх рядках,
75] До них долине пломінь твій побідний!
76] Згадавши рани на своїх очах
77] Від сяєва, вважав я, що, осліпши,
78] Не бачив би нічого по боках.
79] Пригадую, що я, немов прилипши,
80] Дививсь туди, аж поки Вічна Міць
81] Не піднесла мене у світ ще ліпший.
82] О щедрий даре вишніх таємниць,
83] Дай утопити зір в яскравім світі,
84] Який не зна ні меж, ані границь!
85] Я бачив, що у цій глибіні скритій
86] Любов, як в палітурці, добира
87] Розкидане, мов сторінки розбиті.
88] Суть, випадковість, суміш зла й добра
89] Роїлись на межі мого вмлівання...
90] І мову ніби сутінок стира.
91] Я, мабуть, вузол бачив їх зливання,
92] Бо, не скінчивши слова ще свого,
93] Відчув я величезне раювання.
94] Забулася ця мить життя мого,
95] Мов двадцять п'ять віків, як замір смілий
96] Нептуна здивував веслом Арго.
97] Тож розум мій глядів заціпенілий,
98] Піднесений, уважливий, меткий,
99] Здивований і з дива спломенілий.
100] За ясним\"сяйвом пломінь цей такий,
101] Що в нього йде все на землі постале,
102] І іншого не вміщують думки.
103] До нього пожадання волі стале, -
104] Все - в ньому благо, поза ним стає
105] Потворним все, що в ньому досконале.
106] Хоч вбоге усвідомлення моє,
107] Проти моєї мови здався б пишним
108] Дитинки крик, яка із груді п'є.
109] І не тому, що він із чимось лишнім
110] В живому світлі цьому не вміщавсь, -
111] Увесь однаковий він із колишнім;
112] І несказанно зір в мені зміцнявсь,
113] І мерхнув образ зовнішній ясною
114] Глибінню, бо я сам в собі мінявсь.
115] В глибокій ясноті переді мною
116] Явилися із світла троє кіл
117] Трьох кольорів з об'ємністю одною.
118] Одне - відбиток другого всіх сил,
119] Немов Іріда близ Іріди стала,
120] А третє йде вогнем з обох світил.
121] Який ти куций одяг надівала,
122] Безсила мисле, проти ж тебе річ
123] Іще куцішою себе являла.
124] О вічний блиску, що шляхом сторіч,
125] Самоосяжний, самоосягаєш
126] Й, осягнутий, собі зориш устріч!
127] На колі, що відбитий в ньому сяєш, -
128] Коли його я зором перебіг, -
