Слава ЗСУ!

85-129. Бонконте - син графа Гвідо да Монтефельтро, очолював аретинських гібелінів у невдалому для них бою з флорентійськими гвель-фами (серед яких, між іншим,-був молодий Данте), що відбувся 1280 року біля містечка Кампальдіно, в області Казентіно. Бонконте в цьому бою загинув, а тіло його зникло. Данте дає тут свою версію для пояснення цієї обставини.

89. Джованна - дружина Бонконте. 95. Арк'яно - притока Арно, річка в області Казентіно. 104-108. Господній ангел взяв мене... - Ангел взяв до Чистилища нетлінну душу Бонконте, який у момент смерті звернувся до Богоматері, а той, з Пекла (тобто диявол) загрожує наробити капостей («підвезти візка») тлінному (тобто тілу, трупові).

130-136. Пія із сьєнського роду Гвастеллоні після смерті чоловіка, одного з Толомеїв, другим шлюбом вийшла за Нелло, або Паганелло деї Паннок'єскі, який убив її з ревнощів у своєму замку в Мареммі, по дорозі між Пізою і Сьєною.

ПІСНЯ ШОСТА

Передчистилище. - Недбайливі і загиблі не своєю смертю. - Сорделло. - Звернення до Італії

1. «Цари» - популярна тоді азартна гра в кості.

13-14. Аретинець - суддя Бенінкаса да Латеріна, якому відрубав голову титулований розбійник із сьєнської знаті Гіно ді Такко.

15. Хто впав при втечі до протоки - також аретинець Гуччо (він же Лючйо, або Чаччо, або Чакко) з роду Тарлаті да П'єтра Мала, який потонув, чи переслідуючи ворога, чи тікаючи від нього.

16-17. Новелло Федеріго - син графа Гвідо Новелло; його вбив Форнайоло Босталі з Ареццо.

17-18. Той пізанець - Фаріната деллі Скорніджані (або Скровід-жані), батько якого, великодушний Марцукко, пробачив убивці, Беччо да Капрона, що й наробило значного розголосу за тих часів неподільного панування кривавої помсти.

19. Графа Орсо Маньйона вбив його двоюрідний брат. Орсо був сином Наполеоне, одного з тих двох братів, що вбили один одного.

19-24. П'єр де ла Брочча (де ла Бросс) - придворний французького короля Філіппа III і його улюбленець, страчений через наклепи жінки короля, Марії Брабантської, якій Данте радить вчасно (вона на той час ще жила) дбати що є сили спокутувати цей свій злочин, шоб не потрапити до Пекла.

28. Десь-то у рядках своїх... - «Волю несхитну богів не надійся змінити молінням» (Ен. VI, 376).

38. Вогонь любові - тобто гаряча молитва живих.

40. Коли ж писав я слово це просте - тобто в язичеському світі.

56. Той верне - сонце.

61. Ломбардська душа - Сорделло да Вісконті, видатний поет XIII століття, народився, як і Віргілій, у Мантуанській області; писав провансальською мовою.

88-89. Юстініан (483-565) - візантійський імператор (з 527 р. до смерті), за якого створено кодекс законів Римської держави, чим, на думку Данте, надіто вузду на людність. Тепер в сідлі ж нема нікого - тобто на престолі немає самодержця. Порівняння народу з конем, державця, владаря - з вершником, а законів - з вуздою було для Данте звичайним (див. хоч би «Бенкет», IV).

91-92. Кесаря нового та посадили б до його сідла - натяк на відомий євангельський вислів: «Віддайте кесареве кесареві, а Богове - Богові» (Матв., XXII, 21), один з найпопулярніших аргументів у пропагандистській боротьбі гібелінів проти зазіхань папства на світську владу.

97-117. Німець Альберт - Альбрехт Габсбург (1248-1308), син Рудольфа (див. Ч. VII, 91-96 і прим.), як і батько, носив номінальний титул «короля римлян», але фактичної влади над Італією не мав.

105. Сад імперії - Італія.

106-107. Монтеккі і Капелетті - гібеліни з Верони, Мональді і Філіпескі - з Орв'єто.

111. Сантафйор сплюндрований. - Папа Боніфацій VIII завоював більшу частину графства Сантафйор у Сьєнській Мареммі.

118. Скажи, Юпітере - звичайна для тих часів плутанина античної міфології з християнською: згадування Юпітера замість Христа.

118-123. Цим терцинам гнівного осуду Божої бездіяльності й байдужості до людських справ разюче відповідає таке саме гнівне звертання до Бога в Шевченковому «Юродивому»:

А ти, всевидящеє око! Чи ти дивилося звисока...

І не осліпло. Око, око! Не дуже бачиш ти глибоко! Ти спиш в кіоті!

Та ще у його вірші «Якби ви знали, паничі...»:

А може, й сам на небеси Смієшся, батечку, над нами Та, може, радишся з панами Як править миром!

Збіг цей пояснюється не тільки тим, що великий український поет добре знав твори великого поета італійського й глибоко шанував його (порівняймо численні згадки про Данте у віршах та у «Щоденнику» Кобзаря), а ще й схожістю суспільно-політичних умов у обох країнах, що викликало і однакову реакцію обох геніальних представників своєї епохи й свого народу.