Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
89] Як можеш, ще скажи, чи ваші груди
90] Від цих кайданів звільняться коли?»
91] Тут стовбур глибоко дихнув, і всюди
92] Почулося гудіння немале:
93] «Моя вам відповідь коротка буде.
94] Коли душа лиха й ведеться зле
95] Із тілом, кинувши його свавільно,
96] Мінос її у сьоме коло шле.
97] Упавши в ліс, не озирає пильно,
98] Щоб розшукати місце їй своє, -
99] Ляга у ґрунт зерниною повільно,
100] Там пагоном і деревом стає,
101] І гарпії годуються від крони,
102] Ран завдають, а в рані отвір є.
103] Як всі ми знайдем наші оболони,
104] Але їх не надіне жоден з нас:
105] Чого зреклись - не вернемо в день оний.
106] Ми принесем їх в ліс, що листя стряс,
107] Щоб тіло висіло на шпичакові
108] Душі бридкої безконечний час».
109] Ще слухать стовбура були готові,
110] Бо він зростав не на такі ліси,
111] Коли волання вчулися раптові, -
112] Скидалось на собачі голоси,
113] І це мисливця б сповіщати мало,
114] Що недалеко вепр і гончі пси.
115] І от - повз нас ізліва двоє мчало
116] Оголених, подряпаних, прудких
117] Й без ліку гілля на бігу ламало.
118] «О смерть, прийди, прийди!» - так перший з них,
119] А другий не відстати намагався
120] Й кричав: «Такий у тебе, Лано, спіх,
121] Який під Топпо зовсім не являвся!»
122] Та, більш не в силі видати хоч звук,
123] Захекавшись, він під кущем сховався.
124] За ним гурти голодних чорних сук,
125] Наповнюючи ліс, прожогом бігли,
126] Немов хортиць хтось випустив із рук.
127] За мить вони накинутися встигли,
128] Й розшматували геть того, хто впав,
129] І розхапали труп ще не остиглий.
130] Мене за руку мій вожай узяв
131] І вивів до куща, який, нізащо
132] Скалічений, в сльозах, в крові казав:
133] «О Джакомо да Сант-Андреа! Нащо
134] Було ховатись в гущині моїй?
135] Чи винен я, що жив ти, як ледащо?»
136] Наблизившись до нього, вчитель мій
137] Сказав: «Ким був ти, що перехопились
138] Слова скорботні у крові густій?»
139] І він до нас: «О душі, що спустились
140] Поглянути на зганьблений мій ріст,
141] Коли гілки від мене відділились, -
142] Згребіть на мій злощасний корінь лист!
143] Я з того міста, де прийшов Хреститель
144] Замість того войовника, чий хист
145] Невтомно потрясає нам обитель.
146] Якби побіля Арнського моста ,
147] Ще не лишався давній покровитель,
148] То в місті відбудови висота
149] Із того, що лишив Аттіла, з праху
150] Так не звелась би, як тепер зроста.
151] Я ж рідний дім обрав собі за плаху».
ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА
1] Любов до рідного звеліла краю
2] Весь лист обірваний зібрать як слід
3] І повернуть безсилому з одчаю.
4] Дійшли до місця ми, де перехід
5] Був з другої у третю смугу й лютий
6] Явився праведного суду вид.
7] Щоб читачу виразніше збагнути,
8] Скажу, що прибули ми в ті краї,
9] Де на рівнині й квіту не добути.
10] Навколо праліс оточив її,
11] Навкруг же нього йшли рови канальні;
12] І зупинили кроки ми свої.
13] Блищали там жаркі піски безжальні,
14] Такі ж, як і були, у млі століть,
15] Як вів Катон війська в похід свій дальній.
16] О Божа мста, як мусить той тремтіть,
17] Хто прочитає про твої удари,
18] Що я на власні очі мав уздріть!
19] Великі бачив голих душ отари,
20] Всі плакали за вчиненим в житті,
21] Своєї кожен зазнававши кари;
22] Горілиць на піску лежали ті,
23] А ті навпочіпки ген посідали,
24] Або тинялись і самі, й в гурті.
25] Найбільше тих було, що вкруг никали.
26] А тих найменше, хто в стражданнях ліг,
27] Але їх зойки голосно лунали.
28] А на піски, я скільки бачить міг,
29] Повільно йшов дощем вогонь лапатий,
30] Немов без вітру по нагір'ях сніг.
31] Як Александр, уздрівши, що солдати
32] В індійській спеці гинуть під вогнем,
33] Що, впавши з неба, не спішив згасати, -
34] Звелів за кожним стежить пластівцем,
35] Де б він не ліг, топтать його ногою,
36] Бо пломінь гасне легше одинцем.
37] Підпалений небесною золою,
38] Мов з іскри трут, спалахував пісок,
39] Подвоюючи муки ще й жарою.
40] Не спочиваючи, тривав танок
41] Злощасних рук, які пекучі плями
42] Скидали із розжарених кісток.
43] Почав я: «Вчителю, ти перед нами
