Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
59] Сильце з конем, що відчинило браму,
60] Звідкіль шляхетне римське сім'я йшло;
61] Де'щамія, що в сльозах від страму
62] Ахілла, мертва, кличе в млі жадань;
63] Та ще Палладій, викрадений з храму».
64] «Якщо говорить це двійко палань,
65] Прошу, - сказав я, - вчителю, і знову
66] Прошу, і тисяч варте це прохань,
67] Не дай мені почуть твою відмову
68] Тут зачекать рогатий пломінь цей,
69] На волю згляньсь, уклін зробить готову».
70] І він: «Оздоблює твоє лице
71] Достойна просьба, і її я вволю;
72] Не розмикай лиш губ своїх кільце.
73] Я сам казатиму; турботи й волю
74] Твої я знаю, ти ж для греків цих,
75] Мабуть, незбагнутих поділиш долю».
76] Обравши мить і місце, вождь до тих,
77] Що саме сходили на схил пологий,
78] Звернув промову в виразах таких:
79] «О ви, одягнуті в огненні тоги!
80] Якщо вас гідний став я, поки жив,
81] Якщо вас гідний став я, скільки змоги,
82] Як я вести почав високий спів,
83] Не рухайтесь, і хтось хай скаже, чому
84] Та як загинув, як життя скінчив».
85] Гойднувшись, вищий ріг в огні старому
86] Став видавати гуркіт чималий,
87] Неначе грім у вихрі вітряному.
88] І, розхитавши свій вершок малий,
89] Немов крило для підіймання й лету,
90] Заговорив і так сказав: «Коли
91] Я від Цірцеї, що мене в Гаєту
92] На цілий рік замкнула, відійшов
93] (Енея назва не пірнула в Лету),
94] Ні почуття до сина, ні любов
95] До батька, ні палкий вогонь сердечний,
96] Який до Пенелопи не холов, -
97] Не похитнули потяг небезпечний
98] Душі моєї - бачить в світ вікно,
99] Людську чесноту і порок конечний.
100] Я спорядив одне тоді судно
101] І в море вийшов із товаришами,
102] Які були зі мною заодно.
103] Проплив між обома я берегами
104] Іспанії й Марокко, сардів край,
105] Й між іншими в тім морі островами.
106] Уже в нас над чолом сріблився гай,
107] Коли у місце ми зайшли вузьке те,
108] Де Геркулес, щоб позначити край
109] Шляхам, стовпи поставив для прикмети,
110] Й пішов Севільї справа сад живий,
111] А зліва одійшли будови Сети.
112] «О браття, - мовив я, - пройшли вже ви
113] Крізь сотні тисяч лих на захід дальній!
114] Недовгий строк потратьте життьовий,
115] Що вам лишився, на відповідальні
116] Ще дальші подорожі в світ сумний,
117] Щоб вслід за сонцем, землі зріть печальні.
118] Тож пригадайте, ви чиї сини,
119] Бо ви народжені не животіти,
120] А знання й честь нести у світ ясний».
121] Недовга ця промова знаменитий
122] В моїх супутниках лишила слід,
123] І вже не знав я, як їх зупинити.
124] Кормою повернули ми на схід,
125] Зробили на шалений лет в просторі
126] Із весел крила й брали вліво хід.
127] Під іншим полюсом я всі вже зорі
128] Зрів уночі, а наші на очах
129] Зникали мало не цілком у морі.
130] Уп'яте сяяла на небесах
131] І гасла місячна стезя широка,
132] Відколи вийшли ми на смілий шлях,
133] Як несподівано гора висока
134] Замріла невиразно нам здаля,
135] Що вищою з усіх здалась для ока.
136] Зраділи ми, але нова земля
137] Зустріла негостинно, вітровінням
138] Ударивши у снасті корабля.
139] Кружило тричі нас води крутінням,
140] Вчетверте ж піднялась корма увись,
141] Униз же ніс пішов чиїмсь велінням -
142] І хвилі понад нами знов злились».
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ СЬОМА
1] Засяяв пломінь рівно, мов планета,
2] Помчав у далину і там заглух
3] Із дозволу привітного поета.
4] Коли наш зір принадив інший дух
5] Неясним звуком, що із нього рвався
6] І долинав до наших чуйних вух.
7] Як сицилійський бик, чий рев вчувався
8] На зойк того - і так тому і слід, -
9] Хто пильно збудувать його старався,
10] Ревів стогнанням жертв його обид,
11] Хоч, бувши зроблений увесь із міді,
12] Здавалось, од страждань та болів, блід, -
13] Так, замкнені в палаючім боліді,
14] Говірку позичаючи в огні,
15] Слова з'являлись у туманнім виді,
16] Та зрештою собі шляхи ясні
17] На вістрі язика знайшли в проході,
18] І ринули розбірні й голосні, -
19] Й почули ми: «О ти, хто в нашім роді
20] Ломбардськім щойно чітко говорив,
21] Сказавши: «Йди лишень, із мене годі», -
22] Я б, може, пізно просьбу повторив,
