Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
91] «Гордій вважав, що ствердить зверхність роду,
92] Як на Юпітера він зазіхне, -
93] Сказав мій вождь, - от має й нагороду.
94] Це Ефіальт - він витворяв страшне,
95] Коли богам гігант був страховитий,
96] А нині й пальцем не поворухне!»
97] І я йому: «Хотів би я уздріти,
98] Який він, той незмірний Бріарей,
99] Якби дозволив це мені зробити».
100] Він відповів: «Тут близько є Антей,
101] Він вільно розмовляє, без кайданів,
102] І послугу він зробить для гостей.
103] А той, кого ти хочеш бачить, станув
104] Десь далі, скутий теж, щоб не крутивсь,
105] І гарний був, та гнів його споганив».
106] Ніколи ще підмурок не трусивсь
107] І не здригалась вежа, страхом скута,
108] Як в злобі Ефіальт заворушивсь.
109] Злякавсь я, що вже смерть підходить люта, -
110] Бо страх, насправді, то смертельна річ, -
111] Якби міцні я не помітив пута.
112] І далі стежкою пішли ми встріч :
113] Антею - певно, той був на льодині;
114] Він ліктів з п'ять од стегон мав до пліч.
115] «О ти, хто в ощасливленій долині,
116] Де слави Сціпіон зажив навік
117] Вслід втеклій Ганнібаловій дружині,
118] Кричати з тисячами левів звик
119] І змушуєш у те пойняти віру:
120] Коли б ти на війну проти владик
121] Повів братів, то перемогу щиру
122] Сини землі дістали б, - нас знеси
123] В глибини, де Коціт замерз надміру.
124] А Тітія й Тіфона не проси;
125] Супутний мій дарунок знаменитий
126] Несе собі, нагнись, та не вкуси,
127] Твою він славу хоче відновити,
128] Бо ще живий і ласкою небес
129] Щасливо на землі гадає жити», -
130] Сказав мій вчитель; мов слухняний пес
131] Той взяв його в простягнуті долоні,
132] Що міцність їх спізнав сам Геркулес.
133] Віргілій, вчувши зручність в їх полоні,
134] Сказав мені: «Підходь, я обійму».
135] І з ним в однім ми опинились лоні.
136] Як Гарізенда видасться тому,
137] Хто йде внизу, нахиленою грізно
138] Й от-от впаде на голову йому, -
139] Мені здававсь Антей таким приблизно, -
140] І пожалів: не той я шлях обрав,
141] А рятуватися було запізно.
142] Та він поставив нас на мерзлий став, -
143] Люцифера з Іудою пекельна
144] Терзала холоднеча там, - і встав,
145] І випроставсь, як щогла корабельна.
ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ДРУГА
1] Якби мій вірш був жорсткий та суворий,
2] Щоб міг відповідать безодні тій,
3] Де починаються всі скелі й гори,
4] Я б вилив сік своїх думок і мрій
5] Якнайповніше, а без цього статку
6] Підношу полохливо голос свій,
7] Бо значно важча справа - без остатку
8] Дна світового дати малюнки,
9] Аніж дитячий белькіт: «мамко», «татку».
10] Поможуть віршу хай святі жінки,
11] Як Амфіону будувати Фіви,
12] Щоб він уславив бачене, дзвінкий!
13] О створений на лихо роде хтивий,
14] Думки про тебе в нас такі сумні!
15] Вже вівці кращі, аніж ти, бунтливий!
16] Коли ми опинилися на дні
17] В гіганта під ногами, я негайно
18] Став оглядати мури обвідні.
19] Зачулось враз: «Уважніше ступай-но,
20] Не йди по головах братам в біді,
21] Бо й так вони страждають надзвичайно!»
22] Оглянувшись, побачив я тоді,
23] Що під ногами озеро, дзеркалам
24] Подібне, але зовсім не воді.
25] Узимку під таким товстим вкривалом
26] Не спить Дунай поміж австрійських рік,
27] Чи Танаїс ген за холодним валом;
28] Коли б то величезний Тамберник
29] На озеро це впав, чи П'єтрапана, -
30] Крізь лід би жоден камінь не проник.
31] Як жаба висуває, мов із жбана,
32] З води свій писок кумкать в пору спек,
33] Коли селянка снить жнивами зрана,
34] Так мертві тіні в лід, немов у глек,
35] До ліній стиду на лиці ховались,
36] Зубами повторявши стук лелек,
37] Обличчями найнижче всі схилялись;
38] Про холод - ротом, а в чуттях тяжких -
39] Про болі серця - зором признавались.
40] Спустивши очі, біля ніг своїх
41] Побачив я дві тіні зледенілі,
42] Що й кучми переплутались у них.
43] «Скажіть ви, стиснуті в єдиній брилі, -
44] Сказав я, - хто ви?» Не звелись самі,
45] Лиш вбік зирнули, скільки чулись в силі.
46] І тут їх очі налились слізьми;
47] І сльози бралися відразу льодом
48] Від холоднечі вічної зими.
49] Вони були подібні двом колодам,
