Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
90] Тож сором став би менший без вузди.
91] А ви, святоші, кесаря нового
92] Та посадили б до його сідла,
93] Якби ви Бога слухали живого.
94] Та кінь здичавів з неслухнянства й зла
95] Бо від острог тоді став одвикати,
96] Як ваша цю вузду рука взяла.
97] Ти ж, німцю Альберте, волів тікати,
98] Бо кінь не хоче в збруї йти твоїй,
99] А ти ж в сідло повинен був сідати.
100] Бодай Суддя правдивий присуд свій
101] На кров твою з зірок небесних кинув
102] Такий, щоб ужахнувсь наступник твій!
103] Ти з батьком рідним, що на тебе вплинув,
104] Затягнуті в зажерливості твань,
105] Дали, щоб сад імперії загинув.
106] Ти на Монтеккі й Капулетті глянь,
107] Мональді й Філіпескі, безтурботний,
108] Яких знегод зазнали та страждань.
109] Жорстокий, глянь на згин безповоротний
110] Твоєї знаті під ярмом страшним,
111] На Сантафйор сплюндрований, скорботний.
112] Ти глянь на плачучу столицю - Рим,
113] Почуй вдовину голосьбу даремну:
114] «О кесарю, чом ти не став моїм?»
115] Ти глянь на земляків любов взаємну, -
116] І якщо й слід чуттів у тебе щез,
117] Хоч здумай про свою неславу темну!
118] Скажи, Юпітере, ти ж бог чудес,
119] Що дав себе за людство розіпнути, -
120] Чи поглядаєш ти сюди з небес,
121] Чи, може, десь готуєшся звернути
122] З глибин своїх думок таке на нас,
123] Чого ми й не спроможемось збагнути?
124] Міста Італії тривалий час
125] Тиранів повні, й пнеться на Марцелла
126] Селюк як ватажок прихильних мас.
127] Флоренціє моя! Ти будь весела,
128] Тебе це слово не торкнеться ввік, -
129] Твій мудрий люд міста дивує й села!
130] Багато хто у серці правду звик
131] Ховать, щоб лук не натягати в русі, -
132] Твій люд для правди розв'язав язик.
133] Багато хто себе посад спокусі
134] Не дасть зманить. Твій люд - не те, повір:
135] Його не кличуть - сам кричить: «Беруся!»
136] Є в тебе гроші, є розважність, мир -
137] Отож лишайсь вдоволена собою!
138] Коли це правда - не страшний докір.
139] Афіни й Спарта вславлені судьбою
140] За їх державність справіку були, -
141] Та не угнатись древнім за тобою!
142] Достойна ти найвищої хвали,
143] Бо заклади, що в жовтні встановляла,
144] Півлистопада б ледве прожили.
145] Чи полічити, скільки ти міняла
146] Законів, звичаїв, монет, округ,
147] Скількох у громадянстві поновляла?
148] Коли при пам'яті, поглянь навкруг, -
149] Побачиш, що нагадуєш ти жінку,
150] Яка в перинах мучиться з недуг,
151] Метаючись без сну і відпочинку.
ПІСНЯ СЬОМА
1] Нас три й чотири рази привітавши,
2] Бо дуже він кохався в земляках,
3] Сорделло відступив, «Хто ви?» спитавши.
4] «До того ще, як по горі цій шлях
5] Достойним душам показав Спаситель,
6] Вже поховав Октавіан мій прах.
7] Віргілій я; згубив святу обитель
8] Лише тому, що віри я не знав.
9] Оце мій гріх», - так відповів учитель.
10] Мов той, хто зором дивну річ спіймав
11] І, щоб знайти до правди шлях коротший,
12] «Це так» і «ні, не так» в думках міняв, -
13] Закляк Сорделло; враз, спустивши очі,
14] До ніг Віргілієвих він схиливсь
15] І обійняв, як старшого молодший:
16] «О сяєво латинян! Це ж відкривсь
17] Тобі весь глиб, властивий нашій мові!
18] О вічна славо місць, де я родивсь!
19] Я вдячний за хвилини ці чудові!
20] Коли тебе почути гідний я,
21] Скажи, ти в Пеклі був? В якому рові?»
22] «У царстві мук дорога йшла моя, -
23] Той відповів, - по колах всіх до краю,
24] Де цнота нас вела не навмання.
25] Я не за дію - за недію маю
26] Не бачить сонця, що з його світань
27] Втішавсь ти, я ж про них лиш нині знаю.
28] Внизу місцина є, не від страждань,
29] Лише від мли смутна, немов заклята,
30] Не лютих зойків повна, а зітхань.
31] Зі мною там - безвинні немовлята,
32] Що зубом смерті вкушені були,
33] Адамова ж вина ще з них не знята.
34] Зі мною там всі ті, що не змогли
35] Іти трьома священними шляхами,
36] А іншими чеснотами жили.
37] Коли ти можеш, то піди із нами,
38] Щоб найскоріш ми опинились там,
39] Де у Чистилище є певні брами».
40] Він одказав: «Нема ніяких брам,
41] Та вештаюсь я вільно по окрузі
42] І стежку покажу, як хочеш, вам.
