Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
56] Що помічав їх кожний рух малий,
57] Відчув, як сум тяжкий крізь очі лився.
58] Здалось, в волосяницях всі були,
59] Підтримувані ближчого плечима,
60] І разом тиснулися до скали.
61] Так старцеві з незрячими очима
62] Під стінами розгрішних пожадань
63] Сліпий сусід чоло плечем підтрима,
64] Щоб не благанням і дощем ридань
65] Додати співчуття в серця високі,
66] А й жалюгідним виглядом страждань.
67] Як сонця не побачать сліпоокі,
68] Так небо глянуть не дало на світ
69] Цим тіням, лишеним у тьмі глибокій,
70] Бо вії в них в'язав залізний дріт,
71] Як шовк - в яструбеняти молодого,
72] Якому дику лють скоряє гніт.
73] Я бачив їх, не бачений, а з того
74] Занепокоївся, зніяковів,
75] І озирнувсь на вчителя свойого,
76] А він таємним думам одповів
77] І, дозвіл давши мовити без страху,
78] Сказав: «Питай, але без зайвих слів».
79] Віргілій рухався тим боком шляху,
80] Де уповзала круча вниз крива
81] І зяяла безодня, повна жаху.
82] По цей же бік здавалось, мов співа
83] Юрба страждаючих бездольних духів
84] І сльози бігли з-під жахного шва.
85] Звернувсь до них і: «Хто б мене послухав, -
86] Почав я, - з тих, хто сяєво здійма
87] Метою чистих всіх душевних рухів?
88] Хай найясніша благодать сама
89] Розвіє піну вашого сумління
90] Й очистить річку вашого ума!
91] Почути вас - моє палке стремління,
92] Чи тут латинські душі є, скажіть,
93] Щоб міг я вислухати їх веління?*
94] «О брате, тут навічно всіх держить
95] Як жителів міських єдине місто,
96] До смерті ж хтось в Італії мав жить», -
97] Так голос десь озвався проречисто,
98] І я пішов на нього навпростець,
99] До тіней, що тримались, мов намисто.
100] Одна з них виявляла нетерпець...
101] Скажу на запитання: як же саме? -
102] Тяглась-бо підборіддям, як сліпець.
103] Сказав їй: «Душе, змалена сльозами,
104] Тобі, мабуть, хтось мову розріша, -
105] Хто ж ти і звідкіля, скажи словами».
106] «Була я сьєнка, - мовила душа, -
107] Між інших тут мене трима надія
108] Того діждатись, хто не поспіша.
109] Сама носила я ім'я Сапія,
110] Мене ж, Софії-мудрості на зло,
111] Про зло для ближніх тільки й гріла мрія.
112] Послухай, що мені колись було,
113] Й не думай, що про сказ тобі збрехала.
114] Як зморшки вкрили вже моє чоло,
115] Під Колле наша армія програла
116] І з бойовища у ганьбі втекла, -
117] Цього жадав їй Бог, а я благала.
118] Я радістю охоплена була
119] Найбільшою з усіх, коли навалу
120] Подужаних очима обвела,
121] Й, задерши в небо голову зухвалу,
122] Мов дрізд в одлигу: «Не боюсь тебе!» -
123] Гукнула Богу, збуджена до шалу.
124] Хотіла потім врятувать себе,
125] Та боргом затулило б вхід чудесний
126] Розкаяній у небо голубе,
127] Коли б не П'ер Гребінник благочесний,
128] Який за мене сльози лив рясні
129] Й зродив надію на чертог небесний.
130] Але хто ти? Слова твої ясні,
131] Ти маєш очі широко розкриті
132] І дишеш мовлячи, здалось мені».
133] «У мене очі, - я сказав, - зашиті
134] Теж будуть, та недовго, согрішав
135] Із заздрощів не дуже я на світі.
136] Не з тим я зовсім почуттям кружляв
137] Там, нижче, й розум мій, уяви повний,
138] Немовби камінь на мені лежав».
139] Сказала: «Хто ж твій провідник чудовний,
140] Що ти про поворот гадаєш свій?»
141] І я: «Оцей, хто тут стоїть, безмовний.
142] Я теж, як всі, хто ще не вмер, живий.
143] І ти скажи прохання сокровенне,
144] Щоб я й для тебе крок зробив малий».
145] Відповіла: «Це все нове й знаменне,
146] І ласка Божа на тобі сія,
147] Тож в молитвах не забувай про мене.
148] Всім найдорожчим заклинаю я:
149] Подбай, як знову підеш по Тоскані,
150] Щоб піднеслась між рідних честь моя,
151] їх знайдеш ти в пустоголових стані,
152] Де в Таламоне з порту вийшов глум,
153] Як з флотом на казковій річці Дьяні, -
154] Бо в адміралах всякий легкодум».
ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА
1] «Це хто повз нас іде, хоч ще навіки
2] Смерть не дала ширяти тут і там,
3] І розтуля, й склепляє він повіки?»
4] «Не знаю, хто він, знаю, що не сам.
5] Ти ближче, так почни привітну мову,
6] Щоб не боявсь одповідати нам».
