Слава ЗСУ!

97] Та поки в неї є високі цілі,

98] Низькі ж не тиснуть душу без кінця,

99] Тоді гріховні втіхи їй не милі.

100] Коли ж вона до зла веде серця

101] Або захоплює їх понад міру,

102] То твір тоді іде проти творця.

103] Ти бачиш, отже, що любов ту щиру

104] Слід розглядать як вічне джерело

105] І блага й зла, яке ламає віру.

106] Любов ця відганяє завжди зло

107] Од любого; тому й створіння Боже

108] Себе зненавидіти б не могло.

109] А створена істота буть не може

110] Не зв'язана з Творцем міцним зв'язком,

111] І їй ненавидіть його негоже.

112] Отож ця думка правильна цілком.

113] Крізь вашу твань в любові шлях троїстий,

114] Любиме ж зло - для ближнього є злом.

115] Той сподівається ще вище сісти,

116] Як шани хтось позбудеться й жезла

117] І втратить владу й одяг урочистий.

118] Той, щоб од нього слава не пішла,

119] Бо хтось до неї буцім став моститись,

120] Йому найгіршого бажає зла.

121] А той од кривд не знає, де подітись,

122] Ненавидить когось палким чуттям

123] І дихає жадобою помститись.

124] Потрійна ця любов каралась там,

125] Внизу. Я ж мову присвячу любові,

126] Яка ганьбить ті блага зіпсуттям.

127] Всі, блага прагнучи на кожнім слові,

128] Щоб душу заспокоїти в житті,

129] Його шукать собі хоч де готові.

130] Холодні, мляві, неретельні, ті,

131] У кого в серці забарне горіння,

132] Спокутують отут, по каятті.

133] Ще благо є - без щастя, без радіння,

134] Воно не є щасливим та ясним,

135] І не благі в нім суть, плоди й коріння.

136] Любов, що надто упада за ним,

137] Спокутується в колах трьох горішніх,

138] А що їм дано, трьом шляхам смутним, -

139] Я не скажу: побачиш сам на грішних».

ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА

1] Великий вчений закінчив промову

2] І пильно в очі зазирнув мені,

3] Питаючись, чи маю сумнів знову.

4] Мене пекли цікавості вогні,

5] Та я мовчав, а у собі карався:

6] «Йому набридли розпити смішні».

7] Помітивши, що більш я не питався,

8] Хоч і жадав, - мій батько дорогий

9] Мене зохотив, бо до мене вдався.

10] Тоді я: «Вчителю, дає снаги

11] Твій пломінь, щоб ці очі розгляділи

12] Усе, чому ти надаси ваги.

13] То, може, ще розкажеш, батьку милий,

14] Про ту любов, що ти до неї звів

15] Усі - благі і протилежні - сили».

16] «Спрямуй сюди свій ум, - він одповів, -

17] І помилки збагнеш тих сліпооких,

18] Що іншим стали за поводирів.

19] Бо, створена для почуттів глибоких.

20] Душа стремить приємному устрій,

21] Потрапивши в полон утіх високих.

22] Тоді ваш розум уявляє річ

23] І вимальовує її звабливо,

24] Аж та ввижається душі увіч.

25] Як пристрасть виросте, стає на диво

26] Любов'ю, ба природою вона

27] Й захоплює в утісі вас жадливо,

28] І, як вогонь, спахнувши, почина

29] У небо прагнути, ген-ген у висі,

30] Бо там навкруг - його речовина,

31] Так квапиться душа віддатись втісі -

32] Не терпить цей духовний рух оков,

33] Аж поки мрії всі ще не збулися.

34] Тепер наочно бачиш ти, що знов

35] Неправду твердить дехто незугарний,

36] Мовляв, похвальна всяка в нас любов.

37] Усяка-бо любов, на погляд марний,

38] Є гарна зроду - а бува, на глум,

39] Негарним виливок, хоч віск і гарний».

40] «Твої слова і мій уважний ум

41] Поняття склали про любов чудовні,

42] Та не розвіяли непевних дум, -

43] Сказав я: - Як любов приходить зовні,

44] То для душі заслуги в тім нема,

45] Чи праведні в нас вчинки, чи гріховні».

46] А він: «Скажу усе щодо ума,

47] А з іншим всім, до віри приналежним,

48] То Беатріче справиться сама.

49] В сутті, од речовини незалежнім,

50] Та з нею в непоривному зв'язку

51] Є здатність із могуттям необмежним.

52] її не видно в жодному кутку,

53] А виявляється вона у чині,

54] Немов життя рослини у листку.

55] На першого осягнення причині

56] Не знаєтесь - вона в запоні мли,

57] Як перших пристрастей ті глибочіні,

58] Що в вас існують, наче у бджоли

59] Потреба медом повнити колоди, -

60] Й водінням цим - ні гани, ні хвали.

61] Для згоджування з волею, з природи

62] Закладено в вас здатність міркувать,

63] Що помага вам на порозі згоди.

64] Отож у вас є змога обирать