Слава ЗСУ!

109] Ми вийшли до останньої тортури,

110] Праворуч рушивши в прохід вузький,

111] І подивлялися вже не на мури,

112] Бо з кручі пломінь вилітав яркий,

113] З провалля ж дужий вихор виривався,

114] Гнав до стіни вогненні язики.

115] І кожен з нас по краю пробирався

116] Один по одному; і тут - в огні,

117] Там - в прірві опинитись я боявся.

118] Вожай мій: «Стережись! - казав мені, -

119] Вузду очей тримай, бо оступання

120] Тут небезпечне, похибки страшні».

121] І враз «Бог вящей милості» - співання

122] Почув я крізь розжарену глибінь,

123] І виникло поглянути бажання.

124] Уздрів я в полум'ї за тінню тінь

125] І, голову звертаючи на боки,

126] Вбачав то їх, то дальший свій ступінь.

127] Скінчився гімн, і голос чийсь високий

128] «Не знаю мужа» крикнув на краю,

129] І тихо відновився спів широкий.

130] «Діана, - знов гукнули всі, - в гаю

131] Геліки не лишила, бо дівчині

132] Дала Венера трутину свою».

133] І заспівали знов рухливі тіні

134] Хвалу жіноцтву і чоловікам,

135] Чесноті вірним і своїй родині.

136] Мабуть, кричать вони й співають там,

137] Аж поки палить пломінь, вітром гнаний,

138] І засіб цей нещадний, цей бальзам

139] Загоює нарешті їхні рани.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ШОСТА

1] Ми низкою отак ішли по краю,

2] І вчитель часто говорив мені:

3] «Побережись, тебе остерігаю».

4] Аж от засяли промені ясні

5] У нас на правих плечах: розчинило

6] Західне сонце синь у білині.

7] Де впала тінь моя, зачервоніло

8] Яскравіш полум'я; з усіх сторін'

9] Дивились тіні на таке несміло,

10] Й вони про мене, ідучи вздовж стін,

11] Заговорили в палі чималому,

12] Почавши: «Не з примарним тілом він».

13] І пересвідчувалися у тому,

14] Та не переступаючи межі,

15] Щоб залишатись в вирі вогняному.

16] І хтось: «Свій слух до слова прив'яжи,

17] Ти, що, либонь, з пошани йдеш позаду,

18] Й нам, хто в огні й жазі горить, скажи.

19] Ця відповідь нам принесе розраду,

20] Потрібніше тут душам всім вона,

21] Ніж мешканцям пустелі свіжість саду.

22] Чого ти перед сонцем, як стіна,

23] Стоїш собі, немов тебе ще й досі

24] В тенета не вловила смерть страшна?»

25] Та слово з уст моїх ще не знялося.

26] Як раптом трапилося щось нове,

27] Й моє єство до нього потяглося.

28] Знов душі йшли крізь полум'я живе

29] Назустріч першим, мов дарма тинялись, -

30] І в видиво я втупивсь миттьове.

31] Я бачив, що квапливо обіймались

32] Вони, вітальні кажучи слова,

33] Та навіть на хвилинку не спинялись.

34] Отак на стежці сіра мурашва

35] Збирається питання вирішати,

36] Мабуть, про шлях чи про якісь дива.

37] І тіні перед тим, як вирушати,

38] Прощалися по-дружньому цілком,

39] Та й ну одна до одної кричати.

40] Нові: «Оце Гоморра і Содом!»

41] А ті: «В телицю лізе Пасіфая,

42] Щоб хіть угамувати із биком!»

43] І як ключами журавлина зграя

44] Від спеки чи льодів летить кудись,

45] Чи буде це Ріфей, чи суш безкрая,

46] Так тіні в різні боки розійшлись

47] Із тими ж вигуками та піснями,

48] Які найкращими для них здались.

49] Ті ж душі, що уже рівнялись з нами,

50] Прийшли, уважливі й поштиві, знов,

51] Моїми зацікавившись словами.

52] І я відчув їх потяг до розмов,

53] Почав: «О духи, вірно ви вчинили,

54] Що кожен правильну тропу знайшов!

55] Себе мої там члени не лишили:

56] Старі чи юні, тут усі вони,

57] Зі мною кров моя, суглоби, жили.

58] Угору йду, щоб зір мій став ясний:

59] Таке жони з небес веління важне,

60] Щоб смертне тіло вніс я в світ страшний.

61] Хай сяйво зглянеться на вас звитяжне

62] І вас у лоно прийме на віки

63] Любові повне небо всеосяжне!

64] Але скажіть, хто ви, щоб сторінки

65] Заповнить міг би записом, для чого

66] Іде за вами натовп гомінкий».

67] Горянин, як до міста голосного

68] Уперше потрапляє з диких гір,

69] Так оком водить з подиву німого,

70] Як тіні ці втупляли в мене зір,

71] Аж поки заспокоїлися знову -

72] Високе серце скоро знайде мир.

73] «Блажен, хто усього життя основу

74] Шукає з досвіду в краю гіркім, -

75] Так дух той мовив, що почав розмову. -

76] Зустрічні душі согрішали тим,

77] За що в тріумфі з Цезаря глумились,