Слава ЗСУ!

78] Ім'ям «цариці» кидались бридким.

79] Із вигуком «Содом!» вони пустились,

80] І зашарілі зразу щоки їх

81] В почервонілому вогні відбились.

82] Зате у нас був двостатевим гріх,

83] Такий, проте, що личить не людині,

84] А диким пристрастям тварюк ярких.

85] Тому, як зустрічаєм інші тіні,

86] Плямим себе тією, що була

87] Твариною у дощаній тварині.

88] Ти наші взнав тепер гріхи й діла,

89] А хто тут є - розповісти не можу

90] Й не маю часу - нас тут без числа.

91] Своїм лише ім'ям твій слух стривожу:

92] Я - Гвідо Гвініцеллі - тут іду,

93] Бо вдавсь, вмираючи, по ласку Божу».

94] Раділи, на Лікургову біду,

95] Сини, принісши порятунок нені, -

96] І я відчув ту ж краску на виду,

97] Коли назвався батько мій - знаменне

98] Є в нього ще поріддя молоде,

99] Значніше у поезії за мене.

100] Не кажучи, не чуючи, хто й де,

101] В думках я йшов край вогняної смуги,

102] Та не пускало полум'я ніде.

103] Нарешті, зір наситивши, у слуги

104] До нього щиро зажадав піти, -

105] Цій щирості не міг не вірить другий.

106] І він мені: «Усе, що мовив ти,

107] Лишило слід в мені такий яскравий,

108] Що Леті ані змити, ні звести.

109] Якому ж вияву якої слави

110] Я вдячний за любов таку, радий,

111] Що знак її, як бачу, нелукавий?»

112] І я: «В рядках такий ви молодий,

113] Що поки буде вірш нової мірки.

114] їх атрамент сіятиме завжди».

115] «О брате, - мовив він, - поглянь-но зірко, -

116] І він перед собою показав, -

117] Ото ковач був рідної говірки!

118] Як вірші й прозу нею він писав!

119] Хай йолопи верзуть, що той, з Ліможа,

120] Був кращий ніби для усіх тих справ, -

121] їм важить галас, а не правда гожа,

122] Вони й виходять з нього до пори,

123] Ума й мистецтва думка їм ворожа.

124] Колись Гвіттоне славився старий

125] Найпершим із поетів, їх вожатим,

126] Аж поки правда не взяла гори!

127] Раз жеребом ти значений багатим,

128] То як потрапиш у чудесний гай,

129] У ту обитель, де Христос абатом,

130] За мене оченаша прочитай,

131] Крім слів, що нам були в потребі зроду,

132] Але давно покладено їм край».

133] І, наче іншим даючи свободу,

134] Туди ступнув, де душ брела сім'я,

135] Пірнувши в полум'я, як риба в воду.

136] До вказаного ним наблизивсь я

137] І мовив, що хотів би, повен миру

138] Й поваги, привітать його ім'я.

139] І відповідь почав він ґречну й щиру:

140] «Віншує пан мене в тонких словах.

141] І я одвіт не маю за офіру.

142] Арнаут я, йду з піснею в сльозах

143] По ватрі учорашніх злих зусиль,

144] По ватрі сподівань на ліпший шлях.

145] А що ласкавий пан іде на шпиль

146] У втішливі і файні височіні,

147] То прошу пана пам'ятать мій біль».

148] І зник в очисного вогню лавині.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ СЬОМА

1] Там, звідки перший промінь пада саме

2] На гору, вкриту кров'ю бога слав,

3] І Ебро блискотить під Терезами,

4] А Ганг вогнем опівдні запалав, -

5] Там стало сонце, й день уже спустився,

6] Як ангел Божий раптом нам засяв.

7] Він на краю, не в полум'ї з'явився

8] Й «Блаженні серцем чистії» завів,

9] І голос благовісника полився:

10] «До того, поки пломінь не вкусив

11] Вас, душі, - йти святим невільно вище:

12] Пройдіть багаттям, слухаючи спів».

13] Він так сказав, як підійшли ми ближче,

14] І, чувши те, подібним я зробивсь

15] До трупа, що несуть на кладовище.

16] Підвівши руки, в жар очима впивсь

17] І згадував те видиво страшенне,

18] Коли на спалюваних я дививсь.

19] Мої вожді поглянули на мене,

20] І вимовив Віргілій: «Сину мій,

21] Не смерть - лиш муку дасть кільце вогненне.

22] Згадай, згадай... Коли вже в ямі злій

23] Я зніс тебе на плечах Геріона, -

24] Чого б не зміг я на горі ясній?

25] Надійна в тебе, певна охорона:

26] Нехай би сотні літ в огні ти був,

27] Не стане в тебе й цяточка червона.

28] А хочеш знать, чи я не обманув,

29] То сміливо зайди в огонь невтомний,

30] Щоб полумінь твоє вбрання лизнув.

31] Зламай же ти, зламай свій страх незломний

32] І сміло йди, чого б то я боявсь!»

33] Та я не рухавсь, хоч і був притомний.

34] Побачив він, що я упертим вдавсь,

35] Збентежився й промовив: «Бачиш, сину,