Слава ЗСУ!

106] То вир находить звідти, іздаля

107] Сюди на вільний шпиль в живім повітрі

108] І тут розхитує рясне гілля.

109] І дерево свої прикмети хитрі,

110] Гойдавшись, віддає, й вони притьма

111] Летять із гаю в далину на вітрі.

112] І там, де небо та й земля сама -

113] Все інше, родить сад вона багатий,

114] Внизу дерев зростає тьмуща тьма.

115] Отож не доведеться дивувати,

116] Як щось, неначе без насіння, там

117] Враз прийметься та стане квітувати.

118] І про святий цей лан дізнайся сам,

119] Що сповнений він сім'ям та плодами,

120] Просякнутими завтрашнім життям.

121] Потік же цей не живиться парами,

122] Морозом зрідженими, як ріка,

123] Що то всиха, то повниться часами, -

124] Тече він з невичерпного струмка,

125] Що з волі й слова Бога всеблагого

126] Двома річками далі протіка:

127] Коли він випливає з боку цього,

128] То забирає пам'ять про вини;

129] Про добрі вчинки - повертає з того.

130] Тут з Лети, там - з Євної, струмини

131] З обох покуштувать повинні люди,

132] Бо діють тільки разом вдвох вони.

133] В них кращий смак за той, що в водах всюди,

134] І хоч вгамуєш ти жагу собі,

135] Так що про неї й мови вже не буде, -

136] Та з ласки особливої тобі

137] Ще думку висловлю - надію маю,

138] Що ти її не втопиш у ганьбі.

139] Пливла колись Парнасом серед гаю

140] Про золоті часи пісень луна -

141] Так то був одгомін із цього краю:

142] Невинні люди тут, цвіте весна

143] Одвічно, й солодко в річках дзюркоче

144] Нектар - співцям приємна рідина».

145] І, на своїх поетів звівши очі,

146] Побачив я, що кожен усміхнувсь,

147] Останні чуючи слова жіночі;

148] І знов я на прекрасну озирнувсь.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТА

1] Вона своє скінчила говорити

2] І стала, мов закохана, співать:

3] «Блаженні ті, чий гріх уже покритий»,

4] Як німфи, що ополудні спішать

5] По затінку діброви самітними

6] Зирнуть на сонце й далі простувать,

7] Пішла вона лугами запашними

8] Тим берегом, а цим - проти води,

9] Дрібним я крокам слідував дрібними.

10] По сотні кроків нашої ходи

11] Враз береги кудись убік звилися,

12] І я на схід звернув свої сліди.

13] Коли ми трохи далі подалися,

14] То жінка та мені, як я почув,

15] Сказала: «Брате, слухай і дивися».

16] І раптом висвіт з гущини блиснув, -

17] Він для очей таким сліпучим здався,

18] Що я на блискавку помислив був.

19] Та полиск блискавки б умить промчався,

20] А цей нестримно далі все зростав,

21] Аж я: «Та що ж воно таке?» - спитався.

22] В осяйному повітрі спів почав

23] Неждано ширитись, принадно й гойно,

24] І знову, гнівний, Єву я згадав.

25] Все Господу корилося достойно,

26] Вона ж сама зневажила Творця,

27] Який життя вдихнув у неї щойно.

28] Якби не скинула вона з лиця

29] Покрову, то мені б в садах прегарних

30] Була б найперша й довга втіха ця.

31] І поки йшов я в спогадах примарних

32] Про вічні радощі в раю земнім,

33] З бажанням свят, ще більших та безхмарних,

34] Повітря осяйнуло вогняним

35] Серпанком зеленіючу дорогу

36] І ніжний звук став співом чарівним.

37] Святі дівчата, голоднечу вбогу,

38] Безсоння мусив я за вас нести, -

39] Подайте ж зараз світлу допомогу!

40] Збере хай думи Гелікон святий,

41] Та й ще підсобить хором Уранія

42] У вірш важке для розуму ввести!

43] Сім золотих дерев уздріла мрія,

44] Бо відстанню обманена була:

45] Обман цей - віддалі звичайна дія.

46] А от як стала відстань ця мала

47] І річ, іздалеку ніби туманна,

48] Всіма своїми рисами зросла, -

49] То над думками влада безустанна,

50] Що світники це, - довела увіч,

51] І влад виспівували всі: «Осанна!»

52] Проміння розливала кожна з свіч

53] Розкішніше за місяць серед ночі,

54] Коли уповні він і повна ніч.

55] Захоплений, свої звернув я очі

56] На доброго Віргілія, який

57] Вернув у здивуванні зір пророчий.

58] Я на високі глянув світники -

59] Ті посувались далі так повільно,

60] Що їх догнали й молоді б жінки.

61] Та провідниця мовила: «Як сильно

62] Оцим живлющим світлом захопивсь,

63] Що дальшим не цікавишся ти пильно!»

64] І погляд мій за вогники повивсь,