Слава ЗСУ!

65] І там людей уздрів я в білих шатах, -

66] Світ на таке ніколи не дививсь.

67] Та зліва річка в берегах покатих

68] Одбила, як упав на неї зір,

69] Мій лівий бік, мов із дзеркал багатих.

70] Не зупинявся аж до тих я пір,

71] Спішивши йти назустріч невидимим,

72] Поки не ліг між нами водний шир.

73] А світники все шляхом невгасимим

74] Лишали слід, накреслений без рук,

75] Мов пензлем, вимальовуваний димом.

76] Лягли в повітрі, як стрічок тих пук,

77] Сім стяжок різноколірних, що б склали

78] Перев'язь - Делії, а Сонцю - лук.

79] Вогні все далі й далі відбігали,

80] Аж поки не зробилися малі,

81] Й весь час між себе десять кроків мали.

82] Під пишним небом, по ясній землі

83] Двадцять чотири діди йшли ступою

84] З лілейними вінками на чолі,

85] І всі співали: «Благодать з тобою

86] Між дочок всіх Адамових, вовік

87] Будь благодать з твоєю красотою!»

88] Коли останній проминув старик

89] І розрівнявся трав і квітів килим,

90] Що під його стопами був поник,

91] Як в небесах світило за світилом,

92] Ступило четверо тварин тепер, -

93] Оздоблених листом зазеленілим.

94] У кожної шість крил з барвистих пер,

95] І кожне з них було таке окате,

96] Як Аргус, поки той іще не вмер.

97] Але, читачу, рими витрачати

98] Не можу тут, бо далі місце є,

99] Ще й не одне, цікаве та багате.

100] Читай Єзекіїля: він дає

101] їх опис, рух із півночі крізь вири,

102] Де вітер, сніг і полум'я снує.

103] Які на сторінках у нього звірі,

104] Такі ж і тут ішли, - без всяких змін,

105] Лиш крил було по шість - не по чотири.

106] Святковий повіз між святих тварин

107] Повільно рухала грифона сила -

108] Вагу велику віз невтомно він.

109] Він простягнув одне за одним крила

110] З середньої по трьох і трьох стяжках,

111] І кожна їх без шкоди пропустила,

112] Й вони кінцями зникли в небесах,

113] А тіло золотим було пташаче

114] Й червоним з білим, де вже був не птах.

115] Убогішим візком втішав гаряче

116] Завзяття Риму сам Октавіан,

117] І повіз Сонця б не сіяв багатше;

118] Той Сонця повіз, що на зойк землян

119] Згорів аж до останньої дощинки,

120] Коли творив свій суд Юпітер-пан.

121] При правім колесі ішло три жінки

122] Весь час у танці; першої не зміг

123] Помітить я у виблисках жаринки,

124] У другої від голови до ніг

125] Все тіло й кість були як з ізумруду,

126] А третя сяла, наче свіжий сніг.

127] То біла брала інших під оруду,

128] А то червона, і мінявсь танок,

129] Скоряючись її пісням, як чуду.

130] Ліворуч гралось четверо жінок

131] У пурпурі, піддаючись єдиній

132] З трьома очима, кращій від зірок.

133] Йшло двоє за описаними нині

134] В одежі неоднаковій старих,

135] Однакових в суворій благостині.

136] Бо перший, мабуть, вчивсь у школах тих,

137] Де Гіппократ в природи сам навчався

138] На користь любих їй істот людських,

139] А другий зовсім іншим видавався

140] З мечем, який так страшно блискотів,

141] Що я й на цьому березі злякався.

142] Ще бачив скромних чотирьох дідів

143] І одного, який, повитий снами,

144] Самотній в даль проникливо глядів.

145] Ці семеро одягнені так само

146] Були, як перші, тільки не з лілей

147] їх чола прикрашалися вінками, -

148] З багряних рож: для неблизьких очей

149] Здавалось, що вогонь горить стіною

150] Понад бровами у святих людей.

151] Вже порівнявсь блаженний віз зі мною,

152] Коли по небу раптом грім пройшов.

153] І перед забороною грізною

154] Похід спинився біля корогов.

ПІСНЯ ТРИДЦЯТА

1] Коли це семизір'я, в вищім небі

2] Ні сходу, ані схилу, ані хмар,

3] Окрім гріха, не беручи на себе,

4] Всім вказуючи їх моральний дар, -

5] Як наше, нижче, вказує дорогу,

6] Що нею йде до берега весляр, -

7] Спинилося, то старці, вірні Богу,

8] Що поперед грифона йшли за ним,

9] До воза стали, що втишав тривогу.

10] І хтось, мов небом посланий ясним,

11] Гукнув: «Гряди, невісто, от Ліванак -

12] Підтримуваний хором голосним.

13] Немов святі, коли сурма неждана

14] Покличе, встануть з домовин співать

15] Воскреслими устами всі: «Осанна!», -

16] Так сотні тих, хто ширить благодать,