Слава ЗСУ!

135] Так зробить, що з них кожен дій забагне,

136] Так розум, доброту скрізь ведучи,

137] її по зоряних розносить чудах,

138] Навкруг своєї єдності йдучи.

139] В зв'язок заходячи по всіх усюдах

140] З коштовним тілом, всяка сила й міць

141] Єднається із ним в житті у людях,

142] І, з радісних природи таємниць,

143] Крізь тіло блискотить яскраво й світло,

144] Мов радість з глибини живих зіниць.

145] Ось через що різниться з світлом світло,

146] І аж ніяк не через щільність ту;

147] Це основне, що на весь світ розквітло

148] І творить все - темноту й ясноту».

ПІСНЯ ТРЕТЯ

1] Ясної правди риси пречудові

2] Списало сонце ніжним язиком,

3] Мені спаливши серце у любові,

4] І я хотів з піднесеним чолом

5] Заговорити і подать відомість,

6] Що здоланий і вмовлений цілком,

7] Але примара виникла натомість

8] І всю мою увагу притягла, -

9] І зовсім я забув свою свідомість.

10] Бо як крізь чистоту й прозорість скла

11] Або на водах ясних по мілинах,

12] Де не ховає дна глибинна мла,

13] Розмиваними бачиш лиця в тінях,

14] Перлини ж, лігши на бліде чоло,

15] Мов розчиняються в тонких площинах, -

16] Таке обличчя видно тут було,

17] І я запав у заблуд, протилежний

18] Закоханості хлопця в джерело:

19] Гадаючи, що образ цей залежний

20] Од віддзеркалення, я озирнувсь

21] Поглянути, кому-то він належний,

22] Та не знайшов нікого і звернувсь

23] До ніжної своєї провідниці,

24] В її ж очах святий вогонь всміхнувсь.

25] «Сміюсь, дитинко, на твої марниці, -

26] Сказала, - не дивуй, твої сліди

27] Ще не сягнули в істини границі,

28] І спотикаєшся ти, як завжди.

29] Це - справжні сутності, зломили міру

30] Вони обіту й вміщені сюди.

31] Кажи їм, слухай їх і дай їм віру,

32] Бо сяйво, що знесло їх до святинь,

33] їм не дає лишати правду щиру».

34] І видалось мені, що ближча тінь

35] Бажає говорить, і я озвався,

36] Мов той, хто сохне з надміру хотінь:

37] «О душе, що утіхами пройнявся

38] Солодкими, не знаними для тих,

39] Хто їх смаком ще й досі не впивався,

40] Подякую тобі в словах благих, -

41] Назви своє ім'я й талан ваш гожий».

42] І він із радістю в очах святих:

43] «Для праведних жадань наш, як і Божий,

44] Дух не замкне ніяк до ласки брам, -

45] Бо волить Бог, щоб з ним був почет схожий.

46] Була я дівчина й черниця там,

47] А зосередиш розум весь, що маєш,

48] Бо нині я приємніша очам,

49] То у мені Піккарду розпізнаєш.

50] У сфері найповільнішій мене

51] Між інших ти блаженних зустрічаєш.

52] Запалює нам почуття одне

53] Лиш Дух святий; як нагороду гідну

54] Це місце ми сприймаємо ясне.

55] Бо долю нашу, із землі завидну,

56] Нам дано за обітниці, як слід

57] Не здійснені, й за легкодухість стидну».

58] І я до неї: «Ваш прегарний вид

59] Божественністю так тут став сіяти,

60] Що від колишнього запав і слід.

61] І я тому не міг тебе назвати,

62] Та знане щось в твоїх словах лежить,

63] Що помогло мені тебе впізнати.

64] Але скажи, чи хочете кружить

65] Десь вище всі ви, тут щасливі бувши,

66] Щоб бачить більше і ще більш дружить?»

67] І, враз найближчі тіні озирнувши,

68] Із усмішкою мовила палка,

69] Мов з юного кохання спалахнувши:

70] «Мій брате, ласки сила тут така,

71] Що волі нашій не дає простору

72] Бажати далі від свого кутка.

73] Якби ми звідси поривались вгору,

74] Тоді в незгоді був би наш порив

75] Із волею, що бачить лиш покору,

76] І став би ладові насупротив.

77] У неба спосіб є непоборимий:

78] Це ласка - ти ж її природу зрів.

79] Нас радує блаженство між святими,

80] Які в усьому з волею Того

81] Цілком тут злиті волями своїми.

82] В усіх є свій щабель, з щабля свого

83] Всі раді в царстві, й царству для догоди,

84] Й царю: вволяєм волю ми його.

85] Його воління - мир наш, моря води,

86] Куди зусюди всяк несе ручай

87] Його всі твори й вироби природи».

88] І втямив я, що скрізь у небі Рай,

89] Хоч ласки блага Вишнього спадає

90] На кожного йому належний пай.

91] Якщо кому пожива набридає,

92] Він прагне скуштувати інших страв

93] І просить їх, а першу відкладає, -

94] Так я у слові й русі показав,