Слава ЗСУ!

95] Що хочу знати, на якій тканині

96] У неї човник краю не дістав.

97] «Великого діяння й благостині, -

98] Вона сказала, - жінка монастир

99] Звела для нас, де в покривалах нині

100] Вночі і вдень ми відчуваєм мир

101] В подружжі з тим, хто наші всі обіти

102] Приймає, добрий, лагідний без мір.

103] Я теж, юниця, святістю сповитий

104] Клобук вдягла, обітницю стару

105] Про Божі повторивши заповіти...

106] Та люди, ближчі злу, аніж добру,

107] Мене з затишку піддали недолі,

108] І знає Бог, як я жила в миру.

109] От ясність ця, що виникла у колі

110] З моєї правої руки, бліда,

111] І в нашім розгорілася околі,

112] Про мене річ до себе приклада:

113] Хоч в неї теж черниче покривало

114] Розідрано без сорому й стида.

115] її в миру до світла поривало,

116] А звички стріла перешкод стіна, -

117] Воно їй серце завжди сповивало.

118] Те сяєво - Констанца видатна,

119] Що, з другим швабським вихром шлюб узявши,

120] Родила вихра третього вона».

121] Так мовила Піккарда й, заспівавши

122] «Маріє-приснодіво», зникла вмиг,

123] Як зник тягар би, в темну воду впавши.

124] Мій зір її проводив, скільки міг,

125] А вже коли згубив, то похопився,

126] До любої мети бажань побіг

127] І був на Беатріче зупинився,

128] Але так блиснула краса її,

129] Що погляд мій одразу потемнився,

130] І перервав я розпити свої.

ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА

1] Людина вільна б доти обирала

2] Між двох однаково звабливих страв,

3] Аж поки б, зголоднівши, не сконала.

4] Отак би й зляканий баран стояв

5] Між двох вовків, незрушним залишавшись,

6] Отак би й хорт поміж двох ланей став.

7] Тож змовкнув я, із цього не стидавшись

8] (Непевне-бо чуття мені прийшло

9] Лиш з неминучості) і не пишавшись.

10] Замовкнув я, але моє чоло

11] Горіло запитанням, спломенілим

12] Яркіше, ніж би на язик лягло.

13] А Беатріче, схожа з Даниїлом,

14] Що Навуходоносорів злий гнів

15] Погамував єдиним словом смілим,

16] Сказала: «Бачу, зовсім полонив

17] Тебе і той предмет бажання й другий,

18] Турботи повернувши з давніх днів.

19] Ти думаєш: «Якщо завдасть наруги

20] Благим чуттям насильства шал яркий,

21] Хіба змаліють з того їх заслуги?»

22] Зростає й тим ще сумнів твій гіркий,

23] Що бачив ти у мудрому Платоні,

24] Мов повертають душі на зірки.

25] Тебе дві гадки держать у полоні,

26] І я на ту спочатку відповім,

27] Де мисль твоя у глибшій жовчі тоне.

28] Вбожествлений найбільше серафим,

29] З Мойсеєм Самуїл (щодо Марії

30] Вже не кажу), з Йоанном, тим чи тим, -

31] На цьому небі всі у спільній дії

32] Із духами, яких вже чув твій слух

33] І око бачило, прикривши вії.

34] Окраса кола першого - їх рух,

35] Але вони щасливі не порівну,

36] А в міру, скільки вчують вічний дух.

37] Не тим тобі тут стрілись, що поживну

38] Свою тут мають сферу, - лиш тому,

39] Щоб показать найменш високу й дивну.

40] Так слід казати вашому уму,

41] Що все крізь зовнішні чуття сприймає

42] І лиш вони дають покорм йому.

43] Святе письмо ваш ум на гадці має

44] І руки й ноги Богу надає,

45] Хоч і не те собі в думках тримає.

46] І церква плоть на всіх вдяга, як є, -

47] Й на Гавриїла, й Михаїла, й того,

48] Що Товію грязиво дав своє.

49] Старий Тімей про душі мислив много

50] Й не так, як упевняє все тут нас,

51] Бо слово, мабуть, згодне з мислю в нього,

52] Що на зірки вертають душі з нас,

53] Бо із світил, за волею природи,

54] Злетіли нам в тіла на певний час,

55] А може, не дійшовши в нього згоди,

56] Слова думкам пішли наперекір,

57] І збиткуватись тут нема нагоди.

58] Сказав би він, що знову мчать до зір

59] Честь і ганебність впливу, - й лук втулився

60] У нього б в частку правди, всім на взір.

61] Невірно втямивши це, помилився

62] Весь майже світ, - Юпітеру тоді,

63] Меркурію і Марсу він вклонився.

64] А другий сумнів у твоїй біді

65] Отруйний менш - він зла не заподіє.

66] Ти не помилишся в своїй ході.

67] Те, що неправда правду од оліє

68] В очах у смертного, правдиву путь

69] До віри, не до єресей, відкриє.

70] Але до дна в цій істині сягнуть

71] Для розуміння вашого можливо,