Слава ЗСУ!

- Тобі доставлять усе, - запевнив Флютик, кусаючи від болю губи. - Усе, що захочеш. Клич людей, видавай накази, усе, що буде треба, тобі доставлять. Для чорної магії начебто часом буває потрібна людська кров або органи... Мозок, печінка... Не вагайся вимагати. Як треба буде, то... кого-небудь випатраємо.

- Я хотів би вірити, - Рейневан відкрив шкатулку з амулетами, - подарунок від Телесми, - що ти здурів, Неплах. Що біль затьмарив твій розум. Скажи, що те, що ти говориш, - це божевілля. Скажи це, дуже тебе прошу.

- Рейневане.

- Що?

- Я справді тобі цього не забуду. Буду твоїм боржником. Клянуся, виконаю будь-яке твоє бажання.

- Будь-яке? Добре.

* * *

Рейневан мав усі підстави пишатися. Він пишався, по-перше, своєю запобігливістю. Тим, що він не злазив докторові Фраундінштові з голови доти, доки той - попри початкове небажання - не виказав йому свої професійні секрети, навчивши кількох медичних заклинань. Пишався він і тим, що старанно попрацював над перекладами “Кітаб Сірр Аль Азар” Гебера і “Аль Хаві” Разеса, що ретельно вивчав “Regiment sanitatis” і “De morborum cognitione” - і що багато уваги присвятив хворобам нирок і сечового міхура, а особливо магічним аспектам терапії. Пишався, в принципі, і тим, що викликав у чарівника Телесми достатню симпатію, щоб той подарував йому на дорогу кільканадцять дуже практичних амулетів. Але найбільше, звичайно ж, Рейневан пишався результатом. А результат магічної процедури перевершив сподівання. Під впливом заклинання та активації амулету камінь у Флютиковій нирці розкришився, просте розслаблююче заклинання, яке застосовувалося під час пологів, прочистило сечовід, сильні сечогінні чари й трави довершили справу. Пробуджений від викликаного непентесом глибокого сну Неплах видалив рештки каменя разом з відрами сечі. Був, щоправда, і момент кризи: у якийсь момент Флютик почав сикати кров’ю, і перш ніж Рейневан устиг пояснити, що після магічної процедури це цілком нормальний симптом, шпигун заревів, залихословив, обсипав медика лайками, серед яких були визначення на кшталт “verfluchten Hurensohn” і “Йобаний мешуґене чарівник”. Не відриваючи погляду від свого члена, з якого струмувала кров, Неплах кликав збройних і погрожував медикові спалити його на вогнищі, посадити на палю і відшмагати - саме в такій послідовності. Врешті-решт він ослаб, а оскільки полегкість після кольки теж зробила свою справу - заснув. І проспав півдоби з гаком.

Дощ далі йшов. Рейневан нудився. Він сходив на лекцію старезного діда, колишнього шпигуна Карла IV. Відвідав тих, що писали листи з неба й апокаліпсиси, кілька з яких йому довелося вислухати. Заглянув до стодоли, де навчалися стентори, спеціальний сектор розвідки, що складався зі здорованів з гучними - як у Стентора - голосами. Стенторів готували до психологічної війни: їм належало руйнувати бойовий дух захисників замків і міст в облозі. Вони тренувалися далеко від табору, бо під час навчань ревіли так, що аж вуха пухли.

- Здавайтеся! Складайте зброю! Інакше вам! Усім смерть!

- Голосніше, - репетував керівник занять, диригуючи змахами рук. - Дружніше і голосніше! Раз-два! Раз-два!

- Дочок! Ваших! Погвал! Туєм! Дітей! Ваших! Пере! Ріжем! На! Списи! Наса! Димо!