Слава ЗСУ!

Рейневан знав того, хто запитував. Він познайомився з ним у Градці-Кралове два роки тому. Це був гейтман Ян Чапек із Сан, який робив швидку кар’єру серед Сиріток. Ті, хто прибули з підмогою, прикрашені Чашами вершники були Сирітками. Божими воїнами, які назвали себе так, коли їх осиротив, померши, улюблений і обожнюваний вождь, великий Ян Жижка з Троцнова.

- Рейневане! До тебе звертаюся!

- Крім кнехтів, було восьмеро важливіших, - перерахував він після нагадування. - Двоє лицарів, шестеро паношів, один із них - отой-от, що його саме в’яжуть. Командир мав на обладунках хрест, а на щиті кліщі або ж обценьки... Чорні, в срібному полі...

- Так я й підозрював, - скривився Ян Чапек з Сан. - Богуш з Коване, пан на Фридштейні. Розбійник і зрадник. Ех, шкода, що зумів утекти... А ви що тут робите? Звідки ви впали? Га? Брате Шарлею?

- Подорожуємо.

- Подорожуєте, - повторив Чапек. - Ну, то вам пощастило. Якби ми вчасно сюди не нагодилися, останній етап вашої подорожі відбувся би прямовисно. У зашморзі - прямовисно вгору, на гілку. Пан Богуш полюбляє прикрашати дерева повішениками. Маємо ми з ним свої порахунки, маємо...

- А цей пан Богуш, - раптом нагадав собі Рейневан, - чи він часом не займається торгівлею людьми? Невільниками? Чи не є, як-то кажуть, мартагузом?

- Чудернацька назва, - зморщив брови гейтман Сиріток.

- Богуш з Коване, що правда, те правда, на людиськів нашої віри заповзятий, ох і заповзятий. Кого бере живими, тих вішає на місці, на найближчому дереві. А як вдасться йому схопити кого з наших священиків, то забирає і палить на багатті, публічно, для постраху. Але ні про яких невільників я ніколи не чув. А вам, як було сказано, пощастило. Вам вигоріло...

- Не всім.

- Таке життя, - Чапек сплюнув. - Зараз насиплемо курганчик. Котрий же то вже? Повна, ой повна чеська земля курганів і могил, місця для нових починає бракувати... А цей? Теж труп?

- Живий, - відповів Амадей Бата, який разом із Самсоном сидів над Таулером. - Але що очі розплющить, то вони йому відразу заплющуються...

- Кінь його копнув.

- Що ж, - зітхнув Чапек, - важка буває доля невдахи. А коновала в нас нема.

- Є, - Рейневан відв’язав з тороків торбу. - Пустіть мене до нього.

* * *

Хоча зазвичай з ним такого не траплялося, Рейневан заснув у сідлі. Був би впав, якби Самсон, який їхав поруч, його не підтримав.

- Де ми?

- Недалеко від мети. Уже видно вежу замку.

- Якого замку?

- Дружнього, думаю.

- Як там Таулер? Де Шарлей?

- Шарлей їде попереду, з Чапеком і Браздою. Таулер непритомний. Його везуть між кіньми. А ти вже очунюй, Рейнмаре, прийди до тями. Не час дрімати.

- Я зовсім не дрімаю. Я хотів... Я хотів тебе про що дещо запитати, друже Самсоне.

- Запитуй, друже Рейнмаре.

- Чому тоді, в шулерні, ти втрутився? Чому ти вступився за ту дівчину? Тільки не пригощай мене, якщо можна попросити, тривіальними фразами. Розкрий справжню причину.