Слава ЗСУ!

- “Я трапив у похмурий ліс густий...” - відповів цитатою велет. - Яка пророча фраза. Так, ніби маестро Аліг’єрі передчував, що колись я опинюся у світі, в якому порозуміватися можна тільки за допомогою брехні або недомовок, а щиру правду приймають за фразу. Або ж за доказ розумової недорозвиненості. Ти хотів би, кажеш, знати справжню причину. Чому саме зараз? Досі ти не запитував про мотиви моїх дій.

- Досі вони були мені зрозумілі.

- Справді? Заздрю, бо деяких я і сам не розумів. І далі не розумію. Інцидент із Маркетою вписується в цю схему. Певною мірою. Бо є, це правда, й інші причини. Мені прикро, але я не можу тобі їх відкрити. Вони, ргіто, надто особисті. 8есипсіо, ти б їх не зрозумів.

- Бо вони незбагненні, це зрозуміло. З іншого світу. І навіть Данте не допоміг би зрозуміти?

-Данте, - усміхнувся велет, - помічний на все. Ну гаразд. Якщо ти хочеш знати... У шулерні, під час тієї гидотної вистави, затужив мій дух.

- Гм-м... А трохи більше?

- Із задоволенням.

E lo spirito mio, che gia cotanto

tempo era stato ch’a la sua prezenta

non era di stupor, tremando, affranto,

sanza de li occhi aver piu conoscenza,

per occulta virtu che da lei mosse,

d’antico amor senti la gran potenza [23].

Обидва довго нічого не говорили.

- Amor? - нарешті запитав Рейневан. - Ти впевнений, що amor?

- Я впевнений, що gran potenza.

Вони їхали мовчки.

- Рейнмаре?

- Слухаю тебе, Самсоне.

- Мені вже час повертатися до себе. Докладімо старань, гаразд?

- Гаразд, друже. Докладемо старань. Обіцяю. Уже міст? Так, мабуть, уже міст.

Копита грімко загупали по балках і дошках, вершники в’їхали на міст, перекинутий над глибоким яром. Звідси вже було видно, що замок, який є метою подорожі, стоїть на крутому урвищі, яке спадало просто до ріки, мабуть, Їзери.

За мостом була масивна брама, за брамою - просторе передзамче, над ним височів власне замок, увінчаний пузатим бергфридом152.

- Ось ви і вдома! - голосно повідомив з голови колони Ян Чапек із Сан, як тільки підкови задзвеніли по бруківці підзамча. - На Міхаловіцах. Тобто в мене!

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ,

у якому читач, хоч і знайомиться з кількома історичними

постатями та важливими для фабули особами,

у принципі, не дізнається більше, ніж те, що кіт має бути

ловний, а хлоп - мовний. А загалом, найважливішою

з наведених у розділі є інформація про те, хто з-поміж

вінценосних осіб та впливових вельмож грав у 1353 році

одну молоду на той час, а нині стару бабу.

На вечерю запросили Рейневана і Шарлея. Беренгар Таулер, попри оздоровчі процедури, все ще лежав непритомний, Амадей Бата заявив, що сидітиме над ним. Самсон, як завжди, розташувався у стайні. Як завжди, він грав там у кості зі стаєнними пахолками, охочими обіграти придурка. Хто кого в кінцевому підсумку обігрував, мабуть, не треба згадувати.