Слава ЗСУ!

Лицарик спочатку зблід, потім почервонів.

- У мене є ще родичі! - заволав він. - Я з Койшбургів!

- То молися і за них, щоб у них не взяла верх скупість. Бо дарма ми тебе тут годувати є будемо. У кожному разі не надто довго.

- Не довго, - підтвердив Ян Чапек. - Ось, стільки, щоб перевірити, а раптом ти помудрішаєш? А раптом відкинеш римський фарс і навернешся до істинної віри? Не кривися, не кривися! І з кращими, ніж ти, траплялося. Пан Богуслав зі Швамберка, упокій, Господи, його душу, мало не за день змінив свою долю і піднявся і з бранця до головного гейтмана Табора. Коли його брат Жижка в полон узяв і в пршибеніцькій шатлаві153 замкнув, прозріли панові Богуславу очі й прийняв він причастя з Чаші. У нас тут, як бачиш, є священик. То як? Наказати принести Чашу?

Паноша сплюнув на підлогу.

- Всади собі свою Чашу, єретику, - зухвало огризнувся він. - Знаєш куди.

- Блюзнір! - заволав ксьондз Бузек, підскакуючи й обливаючи вином себе та сусідів. - На багаття його! Накажи його спалити, брате Чапеку!

- Палити гроші? - недобре усміхнувся Ян Чапек із Сан. - Ти, мабуть, упився, брате Бузеку. Він вартий щонайменш сімдесят кіп грошів. Поки є тінь шансу, що за нього дадуть викуп, і волосина з його голови не впаде. Хоч би він і самого вчителя Гуса обізвав прокаженим і содомітом. Чи не правда, браття?

Зібрані за столом гусити охоче підтвердили, ревучи і гупаючи кулаками по столу. Чапек дав сторожі знак, щоби бранця вивели. Ксьондз Бузек зміряв його злим поглядом, після чого влив у себе за одним махом десь із півкварти угорського.

- Захланні, - заволав він, а язик йому вже добряче заплітався, - ви до мерзенного гроша, як ті фарисеї! А пише Па... Павло до Тимофія: бо корінь усього лихого то грошолюбство, якому віддавшись, дехто відбились від... Гик! Від віри... Не вспадкує користолюбець Царства Христового і Божого... Не можете Богові служити й мамоні!

- Не хочемо, - засміявся Ян Колюх з Весце, - одначе мусимо! Бо істинно кажу вам, без мамони нема життя.

- Але буде! - проповідник налив собі і випив одним ковтком. - Буде! Коли ми переможемо! Усе буде спільне, зникне всяка власність і маєтність. Не буде вже багатих і бідних, не буде нужди та утиску. Запанують на землі щастя і мир Божий!

- Ото наплів, - озвалася з кутка згорблена над прядкою стара. - Побожний п’янюга.

- Мир Божий, - серйозно сказав Ян Чапек, - виборюємо ми. Своїми мечами. Викуповуємо його своєю кров’ю. І нам за це належиться відповідна нагорода, в тому числі мамона. Не для того, брате, ми зробили революцію, щоб я знову повертався до Сан, до того глухого закутка. І до своєї лицарської, змилуйся Боже, чатівні, до своєї станиці, яку свиня мало не перекидає, коли їй об ріг почухатися закортить. Революція для того, щоби щось змінилося. Тим, хто програв, - на гірше, тим, хто виграв, - на краще. Бачите, любі гості, любі Рейнмаре і Шарлею, отам, на стіні, високо, герб? Це герб пана Яна з Міхаловіц, званого Міхальцем. Замок, де ми оце учтуємо, Міхаловіце, йому належав, його це був родовий маєток. Т що? Ми забрали його у нього! Наша взяла! Нехай-но тільки трошки часу знайду, драбинку принесу, здеру цей щит, на землю кину, ба ще й насцяю на нього. А на стіні свого гербового оленя повішу, на вдвічі більшому щиті! І буду тут владарювати! Пан Ян Чапек із Сан! Із садибою в Міхаловіцах!