Слава ЗСУ!

Свиснули батоги. Посипалися удари і лайки.

* * *

їх загнали через вузьку браму на огороджене мурами передзамче, яке звужувалося до західної сторони і було покрите тінню від верхнього замку. Зігнавши в цвінгер158, познімали диби. Рейневан занімілою рукою обмацав шию і виявив, що її натерло до крові. Столярський товариш почав щось йому говорити, обірвав з криком, коли ремінь батога упав йому на спину.

- Поставати, пся! - заревів Прищуватий. - Стояти! І ні пари з писка!

Під штурханами й стусанами вони поставали під муром. Було їх, Рейневан допіру тепер зміг докладно полічити, разом з ним тридцять три особи, в тому числі сім жінок, четверо старців і троє безвусих підлітків. Ні старці, ні хлопчаки не справляли враження таких, що надаються до рабської праці. Дивно, що вони опинилися серед схоплених.

Дивуватися далі забракло часу.

З передзамча до брами, яка вела на верхній замок, можна було дістатися дерев’яними сходами, частково критими дашком. Цими сходами власне спускалася група багато вбраних чоловіків. Унизу їх привітали капітан сторожі і кілька бургманів. Чоловіки наблизилися.

- Ну, що у нас тут, Гкрковець? - зацікавився поставний світловусий чоловік, що йшов на чолі. Не було сумніву, ким він був: просторий акетон був оздоблений мотивом крилатої риби, родовим гербом Бергових. Чоловік був володарем замку Троски - Отто де Бергов власною персоною.

- Що у нас тут? - повторив він. - Кілька мужиків, кілька жебраків, кілька баб і кілька дітей. Здається мені, Гурковець, що ми вже деякі речі між собою попереднього разу з’ясували. Ти мав мені, гунцвоте їден, доставляти гуситів. Гуситів, а не випадково виловлених селян. Чи ти думаєш, що я буду платити тобі за селян? Та ще й, певно, переважно моїх власних?

- Хай мене Памбу покарає, - Прищуватий гупнув себе в груди, низько поклонився. - Хай я завтрашнього дня не дочекаю, ясновельможний пане! Це гусити, найсправжнісінькі гусити. Один в одного єретицькі стерва, справжнісінькі сучі діти.

- Не подібні, - оцінив другий лицар, молодий і вродливий, у шапці на намащеному волоссі, яка нагадувала дзвоник. Майже кожен краєчок його вбрання був повирізуваний, за велінням моди, заокругленими зубчиками.

- Не подібні, - повторив він, підходячи і затуляючи носа зубчастим манжетом. - Але запитаймо для порядку. Гей, бабо! Що ти за одна? Поклоняєшся Гусові як своєму богові?

- Я невинна! Пане добрий! Я вдова убога!

- А ти, хлопе? Приймаєш причастя обома способами?

- Я не винен! Помилуйте!

-Брешуть, ясний пане, - запевнив з поклонами Прищуватий. - Брешуть, єретицькі рила, шкуру хочуть врятувати. Чи ви на їхньому місці не брехали би?

Вродливий подивився на нього з убивчим презирством, скидалося на те, що за цей натяк почастує Прищуватого кулаком. Але обмежився плювком.

Після чого обернувся до де Бергова. І до старшого лицаря в стьобаному вамсі, зі сповненим гідності обличчям і гордо випнутими губами. Цього Рейневан уже десь бачив, міг би заприсягтися. Трохи подумавши, він дійшов висновку, що й того, у шапці дзвоником, теж уже бачив.

- Не знаю, справді не знаю, зацний пане Отто, - звернувся, розводячи руками, той сповнений гідності до де Бергова. - У нас є замовлення від патриціатів Шести Міст. Мені дав замовлення Будишин. Присутній тут пан Гартунг фон Клюкс з Чохи представляє інтереси Згожельця, пан Лютпольд фон Кекеріц, який ось-ось прибуде, Любія. Але в наших замовленнях йдеться про гуситів. А не про якусь випадкову і жалюгідну голоту.