Слава ЗСУ!

Отто де Бергов стенув плечима.

- Що я маю вам сказати, зацний пане Лотаре фон Герсдорф? - запитав він. - Мабуть, тільки одне: випадкова голота, перш ніж згоріти на багаттях у Будишині чи Згожельці, волатиме про помилування по-чеському. Як найсправжнісінькі гусити. Не відрізниш.

Лотар Герсдорф покивав головою з розумінням і з шанобою до логіки. А Рейневан уже згадав, де і коли його бачив, його і вродливого, повирізуваного зубчиками Гартунга фон Клюкса у схожій на дзвоник шапці. Він бачив їх обох два роки тому У Зем-бицях. На турнірі у день свята Різдва Діви Марії.

Герсдорф, Клюкс і кілька інших лицарів відійшли набік, щоби порадитися. Роздивитися бранців підійшли наступні, які досі мовчали. Двоє з них не відзначалися ніякими гербами, третій, вбраний найбагатше, мав на вамсі щит, шестикратно розсічений на срібло і червлень, - легкий для ідентифікації герб Шаффів. Гоче Шаффа, пана на Грифі, Рейневан теж пам’ятав з зембицького турніру. Тому присутнім у Тросках був, очевидно, його брат Янко, дідич і володар замку Хойнік.

З боку брами і вартівні долинули брязкіт і тупіт копит, у двір передзамча в’їхав почет збройних. На чолі прямували два герольди. Один, вбраний у біле, ніс блакитну хоругву з трьома срібними ліліями. На жовтій хоругві другого герольда виднівся червоний оленячий ріг. Рейневан із натугою ковтнув слину. Він знав цей герб. Знайомих прибувало.

* * *

Новоприбулі зупинили коней, спішилися, недбало кинувши віжки захеканим пахолкам, підійшли до господаря замку, поклонилися з повагою, але гордо. У сідлі, крім кнехтів і стрільців, залишився тільки юний паж у великому береті з трьома страусовими перами. Не зважаючи на те, що його вважатимуть кумедником, фіглярем і дурником, паж крутив конем, змушуючи його пританцьовувати. Підкови видзвонювали по бруківці.

- Пане де Бергов, вітаємо і поздоровляємо!

- Пане фон Біберштайн, пане фон Кекеріц. Гість у дім - Бог у дім.

- Дозвольте представити пана Кекеріца - мої лицарі і клієнти: пан Мікулаш Дахс, пан Генріх Цебанд, пан Вільрих фон Лібенталь, Петер Німпч, Ян Вальдау, Рейнгольд Темріц. Ми встигли до учти?

- І до учти, і до справ.

- Бачу, бачу, - Ульріх фон Біберштайн, пан на Фридланді, окинув поглядом бранців, які стояли під муром. - Хоч вигляд вельми нікчемний. Хіба що це рештки, хіба що вже перед нами Шість Міст найкращий товар підібрали. Вітаю, пане Герсдорф. Пане Клюкс. Пане Шафф. Як там? Торг уже облагоджено?

- Ще ні.

- Ну то давайте облагоджувати, - потер руки Біберштайн. - І до учти, до учти! Клянуся святим Діонісієм! У горлі сухо, як у пеклі!

- Цьому, - подав знак пажам Отто де Бергов, - ми легко зарадимо.

Мікулаш Дахс, який прибув із володарем Фридланда (Рейневан пам’ятав із повідомлень гуситських гейтманів, що він був клієнтом Біберштайнів), - повернувся, здійснивши оглядини поставлених під муром бранців. Вираз його обличчя говорив багато про що. А чого не говорив, те договорило хитання головою.

- Бачу, дедалі гірше, - прокоментував Біберштайн, приймаючи з рук пахолка великий кубок. - Дедалі гірший пропонуєш товар, милостивий пане Отто, дедалі паскуднішого ґатунку. Видно, це знак часів, signum temporis, як говорить мій капелан. Ну що ж, по роботі й оплата, поговорімо про ціни. Року Божого 1419 за впійманого і призначеного до страти гусита платили в Кутній Горі копу грошів, за єретицького проповідника п’ять кіп...