Слава ЗСУ!

- Не з тобою, пуцьвірінку, - стиснув щелепи Клюкс, - торгуватимусь, не ти мені будеш ціну називати. А я заради цієї панни будь-яку заплачу. Беріть його!

Кнехти витягай Рейневана, випхнули прямо перед груди каро-гнідої кобили і багатий, розшитий золотом нагрудник.

- Біжи.

- Ні.

- Норовистий знайшовся? - Дус фон Пак схилилася з кульбаки, прошила його поглядом. - Не побіжиш? То стій. Ти думаєш, це для мене якась різниця? Під’їду і штрикну. Але б’юся об заклад, що не встоїш, що кинешся навтьоки. А тоді поплатишся за норовливий писок. Подірявлю як свиню!

- Сорок кіп грошів? - заревів раптом де Бергов. - Сорок кіп? Ти, видно, їбанувся, Гурковець! Воші тобі, певно, весь розум з дурної довбешки виссали! Ти, певно, або геть здурів, або мене маєш за дурня. Якщо перше, то я тебе йно вишмагати накажу, а якщо друге, повішу як собаку!

- Значний гусит... - застогнав Прищуватий. - Тому й ціна... Але поторгуватися можемо...

- Я дам, - несподівано обізвався Янко Шафф, - за нього сорок кіп без торгування. Але ніяк не в подарунку. Перед уродою панни Паківни чоло схиляю, але хай собі заколе когось іншого. Цього я хочу живим і здоровим.

- З чого випливає, - взявся в боки Кекеріц, - що ти, пане Шафф, знаєш, хто він такий. І скільки вартий. І не поділишся з нами цим знанням, га?

- Він не мусить, - сказав Лотар Герсдорф. - Бо я теж знаю, хто це. Упізнаю його. Це сілезець, Рейнмар фон Беляу. Кажуть, чарівник. Аліхімік. До того ж єретик і гуситський шпигун. У Зембицях намагався посягнути на життя князя Яна, я був при тому. Кажуть, що його гусити для цього злочину найняли, але я радше схильний вірити тим, що говорять, що з шалених ревнощів, що йшлося про жінку. Як воно там було, чорт його знає, але факт, що цього Беляу шукають по всьому Шльонську. І, певно, обіцяли заплатити за впійманого, раз пан Янко без торгування, легкою рукою готовий дати сорок кіп. Але нічого не вийде, нічого не вийде. Гуситський шпигун гарно прикрасить ешафот на будишинському ринку, гарна буде страта. Люди здалеку поназ’їжджаються, щоб подивитися. Я перекриваю твою ціну, Шафф. Будишин, панове, дає п’ятдесят!

- Що робить, - промовив повільно і виразно де Бергов, - у моєму замку чарівник, гуситський шпигун і найманий вбивця? З чиєї намови він сюди прибув? Га?

- Я ще раніше, - Гартунг Клюкс ніби й не чув його, - подарував цього вашого сілезця панні Дус. І заплачу...

- Сумніваюся, - перебив Герсдорф. - У тебе нема стільки грошей.

- Тут ідеться про мою честь, про лицарський гонор! - гаркнув Клюкс. - Я кров і життя готовий за це віддати, що вже там п’ятдесят гривень. Стільки, зрештою, я легко знайду!

- А сто знайдеш? - запитав Ульріх фон Біберштайн, який уже досить довго не озивався. - Бо я перекриваю, даю за нього сто кіп грошів. І нехай мені тут ніхто про честь не торочить, бо це якраз і є справа честі. Пояснень у мене не просіть. Але якщо це справді Рейнмар Белява, то він має бути мій. Даю за нього сто кіп. Пане Отто де Бергов, що скажете?

Де Бергов довго дивився на нього. Потім обвів поглядом усіх.

- Скажу, - він задер голову, - що нічого з цього не вийде. Я скасовую оборудку. Знімаю цього Беляву з торгів.

- Це ж чому?