Слава ЗСУ!

Пахолки повпихали смолоскипи в залізні тримачі. Відкрили зі скреготом решітку в підлозі. У темний отвір, з якого відгонило гнилизною, спустили драбину.

- Злазь, - підтвердив здогади Рейневана де Бергов. - Швидко.

Злізти до самого низу йому не дозволили. Сильно смикнули драбину, Рейневан упав, з висоти гримнувся об втоптану і тверду як камінь долівку, падіння на якийсь час забило йому дух.

- У мене, - озвався згори де Бергов, затуляючи собою ту дещицю світла, яке пробивалася крізь отвір, - колись у Тросках був маг-мудрило, начитаний і красномовний, то він стверджував, що такий льох, як тутешній, називається oubliette. Я в житті не чув, щоб хтось, крім цього мага, вживав це слово. Воно походить начебто з галльської й означає, хе-хе, “забудка”. Я просвічу тебе, чому саме така назва. Так ось, решітку зараз замкнуть, а про тебе забудуть. Абсолютно, також і в тому, що стосується хліба і води. Тому особисто мені більше, ніж галльська, подобається тубільна назва льоху: “гладоморна”. Я заморю тебе голодом, пане фон Беляу. Хіба що ти порозумнішаєш і скажеш мені, хто тебе найняв, з чийого наказу ти мав мене вбити. Попереджаю: брехня і крутійство тобі нітрохи не допоможуть. Я знаю, хто стоїть за замахом, а ти тільки наведеш подробиці. І докази.

Рейневан застогнав, змінив позу. Він забився, але ніби нічого собі не поламав. Згори долетів ляскіт і брязк: замикали решітку.

- Ага, був би забув, - додав з висоти де Бергов. - Чаклунство, якщо тільки ти справді чарівник, тебе не врятує. Маг-мудра-гель, про якого я згадував, наклав на гладоморну спеціальні захисні чари. Він стверджував, що їх би не подолав навіть сам Мерлін. Він не брехав, як виявилося, а виявилося це на його власному прикладі. Він щез там унизу і тепер складе тобі компанію. А якщо звідти не вдалося втекти Рупілієві Сілезцю, то й у тебе нема шансів. Прощавай. А оскільки незабаром ти будеш там унизу пити власні сцяки, то я наперед бажаю тобі здоров’я і смачного.

Кроки і брязкіт металу затихли вдалині. Змовкло відлуння.

І настала тиша, глибока і глуха.

Через деякий час очі Рейневана призвичаїлися до темряви. Настільки, щоб помітити в кутку льоху білий вишкірений череп прикованого до стіни кістяка.

Чутка підтверджувалася. Чарівник Рупілій справді перебував у замку Троски. Перебував і мусив у ньому залишитися. На віки вічні.

* * *

Основною проблемою, пов’язаною з магічними амулетами, пояснив колись Рейневанові Телесма, празький чарівник з-під “Архангела”, є питання розмірів. Питання розмірів має навіть більше значення, ніж питання ціни. Відомо, що з чим ціннішого матеріалу виготовлений талісман, тим більша його магічна сила, але що вдієш, до того, що “добре” означає “дороге”, додумалися ще фінікійці. “Купуючи дешево, купиш шайс”, - ця аксіома народилася, мабуть, ще в конторах Тіра і Сідона.

Твердження, що чим більша маса амулета, тим він сильніший, було трюїзмом, але трюїзмом вельми обтяжливим. Адже сама природа чародійних періаптів вимагала, щоб вони були зручними. Талісман мав сенс, коли його можна було носити при собі - в кишені, за пазухою, на пальці. “Що з того, - казав Телесма, - що спресований і висушений лелека дозволяє без проблем читати чужі думки? Що муміфікована нога мерця безвідмовно захищає від пристріту? Де це носити? На шнурку на шиї? Виглядатимеш, як дурень”.